Кожен у страшних кадрах чужої війни бачить своє “ми”

В інформаційному просторі не вщухають відлуння давньої рознарядки втовкмачувати нам наративи меншовартості – які ми безтолкові, продажні, неспроможні ітд, навіть трагічні події в далекій державі для того використовують. 

Хоча порівняння некоректні, як і жарти над чужою бідою.

Афганістан викликав такі хвилі настроїв “оце ми, коли РФ нападе”, що захотілось поділитися неопублікованими фото. В кожного своє “ми”)

Нагадаю, бо частина населення трохи не в курсі, РФ вже напала. У 2014 році.

І мої донецькі й луганські побратими партизанили, гинули, хто вижив йшли полями на підконтрольну територію, де їх на перших порах не хотіли оформлювати в ЗСУ бо “що ви робили до липня у Донецьку”, тому записувалися у добробати і разом з учорашніми футбольними хуліганами, айтішніками, вчителями, бандитами і мєнтами воювали чим і у чому бог пошле, а точніше волонтери підгонять. А волонтери добували з-за кордону прилади, варили в гаражах турелі, навчились робити патрони снайперам (о богі то ж стаття, але пох).

Хто не радів дощу, бо нарешті можна зібрати нормальної води в коритце, а не лакати зі стрьомних калюж, не корегував арту, стоячи у багні в резинових капцях і сімейках, не лагодив бтра, ушатаного ще в радянській афганській компанії, не бачив, як вчорашній бізнесмен фоткає на планшет зброю 40-х років і регоче в камеру “окопи риємо, як діди воювали”, тому не зрозуміти, чому деякі з нас лише посміхаються на всяку зраду зрадную.

За ці роки ми навчились мовчки посміхатися в обличчя тим “своїм”, хто казав “ви воюєте за хрєнового преза і олігархів”, тим хто казав “піду як до мого дому прийдуть”, тим хто казав – “справжній ворог у Києві”. Сєпари у радєйку нам теж саме доречі казали) Восени 2014. Типу, звалімо з позицій, вигонимо всяких мудаків-олігархів-корупціонерів, а там і мир прийде. Тільки “руський мир”. Ну комусь норм, майже халіфат.

Випробувавши себе, деякі з нас діставали дна в буквальному сенсі, змогли відштовхнутись і піднятися. Відчути, як в затишші, їх дух змієм згортається у глибині й виринає хижим птахом при перших звуках битви.

Тож кожен у страшних кадрах чужої війни бачить своє “ми”. Хтось здатний стояти до останнього з підшаманеною мосінкою й дідусем максімкою, комусь і правда, будь-які джавеліни й байрактари до сраки.

п.с. і не дуже таки нам в цьому всьому допомагали, бо замовити з “імперії добра” будь-що, що підпадало під комплектуючі до зброї чи військового спорядження було неможливо. Дякую, що хоч хайкси в 15 році прислали)

Позивний Мауглі

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства


Джерело: Кожен у страшних кадрах чужої війни бачить своє "ми"

Вас може зацікавити