Дмитро Богомазов, головний режисер Національного академічного драматичного театру імені І.Франка

На початку нового, сто другого театрального сезону я поговорила з головним режисером Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Дмитром Богомазовим: довідалася про прем’єри, які вони для нас готують (до речі – підготували мюзикл!) та розпитала, чи можливе існування в Україні власного Бродвею чи Вестенду. 

– Пане Дмитре, давно хотіла запитати, чи можливо в Україні створити виставу, яка б ішла в театрі, приміром, кожну п’ятницю протягом десятків років, як у театрах Лондона або в Нью-Йорка?

– Там усе трохи за іншим принципом відбувається: у Лондоні чи на Бродвеї у Нью-Йорку глядачі – це туристи з усього світу, а театри – туристична принада, і це дещо інакший принцип менеджменту. У нас такої кількості туристів немає. До речі, нам самим цікаво було б дізнатися статистику, скільки на наші вистави ходить киян, а скільки приїздить людей з інших міст. Тобто, чи є театр частиною туристичної галузі, чи він суто міська культурна інституція.

ПРЕМ’ЄРА ЩОМІСЯЦЯ – ЦЕ ЗАБАГАТО, ЦЕ ФІНАНСОВО ПОТЯГНУТИ НЕМОЖЛИВО, БО ВИСТАВА – ЗАТРАТНА СПРАВА

– Напевно, тому й доводиться постійно оновлювати репертуар? З якою частотою оптимально ставити прем’єри? Одна на місяць?

– Прем’єра щомісяця – це забагато, це фінансово потягнути неможливо, бо вистава – затратна справа. Держава дотує культуру, зокрема, частково фінансує театр. Але насправді – вона таким чином дотує глядача, бо якби цього не робилося, то квиток коштував би набагато дорожче, що накладно для бюджету сім’ї.

– Була б ціна, як на Бродвеї?

– Десь так, але навіть з державною підтримкою – кожного місяця випускати виставу надзвичайно складно. Я цікавився, як працюють театри за кордоном – там, буває, що театр два тижні чи місяць може не показувати вистави, а тільки готувати нову. За місяць, коли ти зранку до ночі працюєш над виставою, то можна встигнути! А ми кожного вечора граємо по виставі (по дві, бо ще й камерна сцена), а у вихідні – суботу й неділю – граємо по 3 вистави на день (ранкова і вечірня вистави на великій сцені й вечірня – на камерній). Це велике навантаження і на акторів, і на служби театру – треба зранку змонтувати нову декорацію, налаштувати світло і звук, зіграти вечірню виставу, а потім все розібрати, щоб поставити декорацію для ранкової репетиції. Це складно, у Європі так не роблять.

– До того ж, і декорації стають дедалі складнішими, додаються мапінг, освітлення, інші елементи.

– Я думаю, що вони й раніше були складні – декорації. Адже те, якою глядач бачить виставу, її візуальне рішення є індивідуальним у кожній виставі, й його створення – це тривалий процес. Спочатку народжується задум – коли режисер та художник сідають, довго-довго-спілкуються і намагаються знайти ключ або код майбутньої вистави. Треба вгадати його, бо якщо береться п’єса, якій 100 чи 400 років, ти маєш знайти сучасну інтонацію, але ти не можеш просто замінити у тексті фунти на гривні чи королів на прем’єр-міністрів!

Це копітка підготовча робота – може робитися кілька макетів, і ти перевіряєш – чи вдасться в цій декорації реалізувати свій задум. Інколи це тривалий період – кілька місяців напруженої роботи, щоб вигадати саме цей простір. Я називаю це сценічною інтонацією, там є й простір, і стиль. Потім підключається композитор, щоб додати інтонаційне музичне звучання.

І коли макет вже зроблений і всі погодились, що саме в цих декораціях ми випускаємо виставу, тоді здаються ескізи, креслення йде в цехи, де вже працюють столяри, зварювальники, бутафори, ті, хто шиє костюми.

НАЙСКЛАДНІШІ ДЕКОРАЦІЇ У НАС – У ВИСТАВІ «ПЕР ГЮНТ», ХОЧА ВІЗУАЛЬНО ВОНИ ВИГЛЯДАЮТЬ ДОВЕРШЕНО І НАЧЕ ЕФІРНО

– В якій із вистав театру Франка зараз найвибагливіші, найскладніші декорації? 

– Я вам скажу, в якій найскладніші: у нас вийшла вистава «Пер Гюнт» – візуально її декорації виглядають довершено і наче ефірно. Але монтування їх – непросте. Режисер Іван Уривський та художник Петро Богомазов зробили красивий, стильний, актуальний, технологічний і дуже образний простір, але монтується він досить довго – отой великий кит і двері. Дуже складно було зробити двері, вони дуже великі й важкі, але мають легко рухатися. Технологічно це вкрай складно, а виглядає дуже просто.

А найбільша декорація у нас – у виставі «Весілля Фігаро». Вона монтується від самого ранку – у нас немає ранкових репетицій на сцені, коли йде ця вистава. Вона ввечері грається, а пів дня наступного розбирається.

– А в «Трамваї бажання» – не складна декорація? Вона красива, але мені здається, теж не проста. 

– Ні, не складна. Це, по-перше, камерна сцена, і вона потребує лаконічних декорацій. А по-друге, вона так технологічно зроблена, що дуже швидко розбирається і дуже швидко монтується. Вона взагалі не проблемна. Це теж, до речі, Іван Уривський і Петро Богомазов у парі над нею працювали.

– А в «Украденому щасті» у вас взагалі – сцена обертом іде! Це ж, напевно, теж складно? 

– Це суперскладно. Бувають декорації, які змонтували, а далі тільки завісу підняли – і монтувальники чи помічник режисера вже не залучені, лише костюмери, бутафори, і реквізитори працюють на виставі за лаштунками.

А коли йде «Украдене щастя» – то велике навантаження лягає саме на реквізиторів і помічника режисера – вона відповідає за обертання сценічного кола. А там багато обертань, ще й у темряві. І те коло має дуже точно зупинятися, адже світло поставлене на кожну його позицію. Якщо трохи довернеш на 10 см туди-сюди чи не довернеш – світло не потрапить, куди треба. Для точної зупинки використовуються мітки фарбою, яка світиться в темряві, але її треба «заряджати» світлом, інакше вона тьмяніє і позначок не видно! Помічник режисера Марина Савка, дуже досвідчена, вона в темряві носиться, як білка в колесі, щоб ця вистава гарно пройшла.

Зіграти таку виставу – дуже відповідально для всіх: освітлювач, звукорежисер, помічник режисера, реквізитори, костюмери, актори – всі мають злагоджено працювати протягом 2-3 годин. І якщо схибив один, треба всім витягувати цю ситуацію. 

ІНКОЛИ ГЛЯДАЧ ОЦІНЮЄ ВИКЛЮЧНО СЮЖЕТ – ОДРУЖИЛИСЯ ЧИ НЕ ОДРУЖИЛИСЯ ГЕРОЇ

– А глядач купає в оваціях тільки акторів! Треба аплодувати всій команді окремо. 

– Я навіть думав, може треба якийсь курс лекцій по театру робити на Ютубі. Коли дитину змалечку вчать малювати чи навчають музиці, це не тому, що вона має обов’язково стати співаком чи художником – ні, вона просто має вміти оцінити інших людей, які досягли майстерності в тій чи іншій галузі. Бо майстерність – це теж частина художньої вартості вистави, але інколи глядач оцінює виключно сюжет – одружилися чи не одружилися герої. А якщо когось вбили, то погана вистава, бо хотілося, щоб усі одружилися (сміється).

Світ, який створюється митцями – це можливість для глядача доторкнутися до історій, які я називаю священними. Вони важливі для формування світосприйняття людини. Долучення до цих священних історій – це як у церкву піти для віруючого: коли він потрапляє в храм на Великдень, для нього Христос – воскрес, і він реально це переживає, долучається до цієї священної історії. Театр – це теж таке фізичне долучення – реальні люди в реальному часі перед тобою проживають історію. Їхня енергія, те, що вони вкладають у гру від себе, породжуючи співпереживання в залі, і дає глядачеві відчуття причетності.

Це наче тактильно лишається з ним. І матриця сприйняття у людини стає більш складною, якщо він читає книжки, дивиться фільми, слухає музику, ходить на виставки. 

«ЛОЛА» – ЦЕ ІСТОРІЯ ПРО КОХАННЯ СПІВАЧКИ ТА ПРОФЕСОРА ГІМНАЗІЇ – ЛЮДИНИ ПОРЯДКУ, ЯКИЙ ПОТРАПИВ У «НЕПЕВНИЙ» СВІТ МИСТЕЦТВА

– Знаю, що ви готуєте нову прем’єру «Співай, Лоло, співай!». Це буде мюзикл у стилі кабаре?

– Це рімейк вистави, яку я вже ставив у Театрі на лівому березі. В основі – п’єса Олександра Чепалова, яку він створив на основі 2-х творів – це роман Генріха Манна «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана» та фільм «Блакитний ангел» (картина, в якій уперше на екрані з’явилася Марлен Дітріх). «Лола» – це сценічний псевдонім співачки портового кабаре, а її ім’я – Роза Фреліх. Це історія про кохання до неї професора гімназії, викладача латинської мови, тобто людини зі світу академічної освіти, людини порядку, який потрапляє в «непевний» світ мистецтва. Це така цікава колізія – як він занурюється в цей світ і що з ним стається. 

– Хто гратиме Лолу?

– Лолу грає актриса Оксана Жданова, яка раніше грала в Театрі на лівому березі, а зараз прийшла до театру Франка. А в іншому складі – Дар’я Легейда. У них складна роль, вони мають не лише грати, а ще й досконало володіти вокалом, адже їхня Лола – зірка кабаре.

– Оксана Жданова – це ж донька вашої актриси Олени Хохлаткіної й актора Віктора Жданова? 

– Так, і Хохлаткіна теж буде грати в цій виставі подругу Лоли – клоунесу Густу.

– А я бачила якось у неї на аватарці у Фейсбуці фотографію в клоунському образі! Так ось воно що: виявляється, це був анонс її образу з вистави «Співай, Лоло, співай!»

– Ось так виходить, що вона подруга своєї доньки у виставі (сміється). І паралельно цю роль репетирує Віра Зінєвіч. У нас зараз усі ролі дублюються, щоб вистава не скасовувалася, коли раптом захворів актор чи щось сталося.

Музику й пісні до мюзиклу написали наші актори Олександр Бегма і Михайло Кукуюк. Керівник нашого театрального оркестру Олександр Кохановський зробив аранжування. Тут жодної ноти не буде звучати в запису – цілковито живий звук. Там навіть чайки кричать – це ж кабаре біля моря. Мені скрипаль показав, як може на скрипці робити крик чайок – це щось неймовірне!

Те, що ми не використовуємо фонограму, взагалі дуже ускладнює роботу музикантів. Наприклад, в опері співаки разом із музикантами існують за єдиною партитурою. Та й диригент є. А в нашому мюзиклі – складніше, бо в актора є ще й драматичний текст, і він сьогодні зіграв так, завтра трохи по-іншому, а музиканти мають інколи «визвучувати» конкретну репліку чи слово, чи жест.

– Взагалі акустика – це найбільш складна частина будь-якого театру. Як з нею в театрі Франка?

– Складно, як і скрізь. Бо, наприклад, коли на першому плані грає актор, а на другому – скрипаль чи віолончеліст, ви маєте чути і того, й іншого. Якщо просто використовувати натуральну акустику, яка є в залі, ви їх не почуте – треба їх обох підзвучити й збалансувати звук. Це – мегаскладна задача.

Якщо вони гратимуть без підсилювачів та мікрофонів, буде какофонія. Бо, наприклад, труба дуже прорізає простір, вона різкий інструмент, а кларнет, скрипка чи віолончель по-іншому звучать, їх треба підсилювати. Але якщо підсилиш скрипку, а лишиш трубу без підсилення, то ти їх не збалансуєш, треба визвучувати й трубу.

МЮЗИКЛ – ЦЕ АМБІЦІЙНЕ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ТЕАТРУ, ТУТ СКЛАДНІСТЬ В УСЬОМУ – В ДЕКОРАЦІЯХ, СВІТЛІ, ЗВУЦІ, РУСІ, ГРІ

– Олексій Скляренко поставив фантастичні танці, бо це ж кабаре. Танцівниць грають наші красиві молоді актриси. Мюзикл – це технічно дуже складний жанр, бо треба всім разом існувати в режимі дуже точного таймінгу. Мюзикл – це амбіційне завдання для театру. Тут складність у всьому – і в декораціях, і в світлі, й у звуці, й у русі та в грі.

– Будуть яскраві красиві костюми, напевно? 

– Так. У нас же є танцівниці, клоуни, клоунеси, тобто – це й жанрово, і стилістично складна вистава. Бо клоун – це непростий і дуже неоднозначний образ. 

– А останнім часом – ще й страшний. 

– Так. І у нас Джокера трошки є, не так багато, але є.

– Хто гратиме професора Гнуса? 

– Професора у нас грають Богдан Бенюк і Олександр Ярема. Директора гімназії грають Олександр Задніпровський та Василь Мазур. Кіперта, чоловіка Густи – Олександр Печериця та Дмитро Чернов.

У виставі, взагалі, зайняті дуже гарні актори. Залучені й нові, яких на сцені Франка ви ще не бачили: Акмал Гурєзов, Захар Нечипор, вони на ролі Енді – це такий умовний злодій.

Також наші молоді актори: Павло Шпегун і Олександр Рудинський (грають гімназиста Фон Ерцума), Михайло Дадалев та Віталій Ажнов (грають гімназиста Ломана). Це молоді закохані студенти, у яких якраз викладає цей вчитель гімназії, а вони тікають з уроків до кабаре. 

– То вони його туди й привели? 

– Так, він за ними прибіг туди. Але там його «спіймало» кохання.

– Який буде розподіл по складах? Буде чергувати один склад, потім інший? 

– Так.

– На коли прем’єра планується – вже відомо? 

– На 23-24 вересня. Ми маємо надію, що локдаун нам не завадить. 

У ТЕАТРІ ЧИСТИХ КОМЕДІЙ ЧИ ЧИСТИХ ТРАГЕДІЙ НЕ БУВАЄ. ВІН І СМІШНИЙ, І ЛІРИЧНИЙ, І СУМНИЙ – ВИБЛИСКУЄ РІЗНИМИ ГРАНЯМИ

– Які ще прем’єри в цьому сезоні нам чекати?

– Ще буде комедія на камерній сцені – Юрій Одинокий разом із художником Олександром Другановим зараз роблять виставу «Радован третій» за п’єсою Душана Ковачевича (це співавтор сценарію Еміра Кустуріци до фільму «Підпілля»).

Але ж, розумієте, в театрі – чистих комедій чи чистих трагедій не буває. Інколи відмінність – тільки в фіналі – або одружилися, або померли. Насправді, театр – він і смішний, і ліричний, і сумний, весь час виблискує різними гранями. Звичайно, є й бульвар, бульварні п’єси, комедія положень, де весь час якийсь голий чолов’яга в шафі сидить. Ми такого не ставимо, у нас для себе складніші завдання.

Але все ж, у «Радовані третьому», здається, одружаться (сміється). Не знаю, як Юра буде його робити, але це блискучий, іронічний текст, і дуже специфічна мова Ковачевича.

А десь у листопаді, після «Лоли», на великій сцені буде прем’єра «Безталанної» за Карпенко-Карим, яку робить Іван Уривський. Він уже зробив кілька дуже вдалих вистав у театрі Франка, які користуються популярністю у глядача. Він буде робити цю виставу разом із художницею Тетяною Овсійчук (у театрі на Подолі вони разом поставили «Кам’яний господар», а в нашому театрі вона створить виставу вперше).

Це буде зовсім незвичне, нове, не хрестоматійне прочитання цієї, я вважаю, геніальної української п’єси.

Потім, десь на початку весни на великій сцені відбудеться прем’єра вистави Дмитра Чирипюка за романом відомого польського письменника Тадеуша Доленга-Мостовича «Кар’єра Нікодима Дизми». Це, звичайно, не «Ревізор» Гоголя, але такий дуже сатиричний текст про авантюрну кар’єру людини, яка з безхатченків стала прем’єр-міністром.

ПРАКТИЧНО ОДНОЧАСНО В ТЕАТРІ РЕПЕТИРУЮТЬСЯ ЧОТИРИ ВИСТАВИ. ЦЕ СХОЖЕ НА РУХ У «БОРИСПОЛІ» – ТЕ СІДАЄ, ЦЕ ЗЛІТАЄ

– Вже відомо, хто буде грати в «Кар’єрі Нікодима Дизми»? Взагалі, на якому етапі розподіляються ролі й затверджуються?

– Дмитро вже працює над виставою. Вже зданий макет декорації. А влітку, наприклад, він відзняв те, що йому треба буде мати на відео, яке він використовує у виставі. Там на героїв якийсь дощ ллється, а навесні, коли вони будуть випускати виставу, не буде так тепло на вулиці, щоб це зняти. 

Аби вчасно випустити виставу, треба починати працювати заздалегідь, але в цей час усі також працюють – хто на камерній сцені, а хто – на основній. Тобто, практично одночасно репетируються чотири вистави. І треба, щоб ні один актор не був зайнятий одразу в чотирьох чи трьох виставах. Тому одні актори працюють в одній виставі, а інші – в іншій. Це схоже на диспетчерський пункт з керування руху в аеропорту «Бориспіль» – те сідає, це злітає.

Тому, хто буде грати в «Кар’єрі Нікодима Дизми», звісно, відомо – це Назар Задніпровський і Андрій Романій, які будуть грати роль головного героя.

Я ж говорив, що ми зараз робимо всі вистави у двох складах. Це для театру зручніше, щоб вистави не відмінялися (особливо, коли пандемія крокує планетою), але для режисера це складніше, бо треба не одну виставу поставити, а умовно дві.

Музику для «Дизми» створює лауреат Шевченківської премії Роман Григорів. Декорації робить наш головний художник Андрій Александрович-Дочевський. Це теж буде дуже великий проєкт, і якщо все буде нормально й локдауни нам не завадять – маємо надію, що постановка вийде в березні-квітні.

– А Давид Петросян нічого в цьому році не буде ставити?

– Буде. Нарешті Петросян виходить на велику сцену після «Снігової королеви» з дуже цікавим матеріалом – це «Візит дами» за п’єсою Фрідріха Дюрренматта. Ця п’єса широко відома і має сценічну історію навіть у театрі Франка, вона колись блискуче тут ішла у постановці Сергія Данченка. Головну роль у ній буде грати Наталя Сумська. Буде велика гарна коштовна вистава.

– То ми з вами нарахували чотири прем’єри на великій сцені, які є в планах театру на цей театральний сезон. Будемо з нетерпінням чекати!

– Так, на великій сцені у нас будуть: «Лола», далі – «Безталанна», «Кар’єра» і «Візит дами». А восени ще я вийду з інсценівкою французького роману «Велика костюмерна» Ромена Гарі. І це теж буде великий проєкт. Ми щось усі великі затіяли на великій сцені (посміхається). Але у нас супердосвідчений директор-художній керівник – Михайло Васильович Захаревич, думаю з ним разом ми впораємося. І всі ці наші великі вистави ми присвячуємо 30-річчю Незалежності! Будемо потужно працювати, щоб відзначити цю дату, бо це навіть не дата, а новий важливий етап для всіх нас.

Любов Базів. Київ

Фото: Геннадій Мінченко


Джерело: Дмитро Богомазов, головний режисер Національного академічного драматичного театру імені І.Франка

Вас може зацікавити