Едвард Дмитрик. Далі – темрява в глядацькому залі

Проєкт “Калиновий к@тяг” продовжуємо розповіддю про українця – американського кінорежисера, батька жанру фільму нуар

Коли метр погоджувався на інтерв’ю, до останку його запитували:

– Завдяки досвіду та вмінням, сьогодні ви б змогли зняти успішний фільм? 

Едвард Дмитрик (Edward Dmytryk) лише знизував плечима та міркував уголос:

– Ну, картин я не робив давно… Минуло більше двадцяти років. Не знаю, чи зміг би я щось доладне зняти сьогодні. Хоча переконаний, що не зміг би працювати з продюсерами, які повсякчас тепер стовбичать поза спиною режисера. А ще – вся ця ідіотська реклама: “Сенсація! Сенсація! Сенсація!” Здається, сама суть мистецтва зникла. Скажіть на милість, коли у США був написаний якийсь великий роман? Як довго не з’являються письменники рівня Томаса Манна чи Ернеста Хемінгуея? За всю історію Америка мала трьох-чотирьох власних великих письменників, решта була європейцями; таких більше немає. У Сполучених Штатах не знайти гарних композиторів. Останнім був Ігор Стравінський. Є голова, але кіно знімати ні з ким.

Нічого не вдієш, часи змінилися. Тепер молоді режисери прагнуть знімати високотехнологічні блокбастери так, як роблять кіно Джордж Лукас або Джеймс Кемерон. Тим часом усі олдтаймери (як у США називають старовинні раритетні авто), знакові постановники типу Луї Б. Майєра чи Семюела Голдвіна були не стільки митцями, скільки людьми, які піклувалися не про очі та зойки, а про душі та почуття кіноглядача. Вони дбали про те, у що самі свято вірили. Як звичайна домогосподарка, котра до родинного свята випікає торт і прагне, аби вийшов він ідеальним. Олдтаймери колись хотіли, щоб кіно було ідеальним.

Дратувала Едварда Дмитрика ще одна міцніюча голлівудська тенденція: тепер кожен на Фабриці мрій вважає, що він може все. Актори стають режисерами; письменники сідають у крісло постановників, монтажери стають сценаристами. І це в той час, коли у кожного, та й то через два у третього, Господь вкладає один талант. За часів Золотого періоду (GoldenAge) Голлівуду актор чи актриса раділи щастю бути найкращими у своєму ремеслі, раділи самій можливості стати зіркою.

Едвард Дмитрик із люлькою
Едвард Дмитрик із люлькою

Й Едвард Дмитрик сумно зітхав та підсумовував:

– За останні чверть століття інститут кінозірок майже зник. А де, поясніть мені, самобутні сценаристи? Де романтика Великого Німого? Далі – темрява у глядацькому залі. Не певен я, ой, не певен, що доживу до того часу, коли все це знову відродиться, чи, взагалі, побачу щось більше вражаюче. Не певен, що доживу до таких змін.

*   *   *

Американський кінорежисер українського походження, один із батьків “чорного фільму” (filmnoir), так званого жанру нуар, Едвард Дмитрик народився 4 вересня 1908 р. у канадському містечку Гранд-Форкс, провінція Британська Колумбія. У Країні кленового листа опинився він транзитом, бо походив із бідної родини українських емігрантів, які виїхали з села Буряківка Тернопільського повіту коронного краю Королівства Галичини та Володимирії у складі Австро-Угорщини (нині – Чортківський район Тернопільської області).

Скажу я вам, Буряківка відома не одне століття. Південніше того села, де з річкою Джурин зливається в потік Біла Криниця, колись знаходився присілок Слобідка. Його навіть було позначено на мапі “Загальний план Диких полів, простіше кажучи, Україна. З суміжними провінціями” (“Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis”; 1648) французького військового інженера та картографа Гійома Левассера де Боплана (Guillaume Le Vasseur de Beauplan; 1600-1673). А ось на карті “Йосифінське картографування” (“Josephinishe Landesaufnahme”; 1763-1787) австрійського обер-лейтенанта Фрідріха фон Міга (Friedrichvon Mieg) вже зазначено: – “Slobudkazu Burakowcegehorig, тобто “Слобідка, що належить Буряківцям”. Схоже, у давнину село називалося “Буряківці”. 

Але сьогодні не історіями заслуховуємось, а дивимося кіно…

Михайло Дмитрик
Михайло Дмитрик

Батько майбутнього кінорежисера, Михайло Дмитрик (MichaelDmytryk; 1878-1946) народився у підавстрійській Бураківці. У 1904 р. у рідному селі він пошлюбив зпольщену українку Францішку “Френсіс” Березовську (Franceska “Frances” Berezovska; 1885-1916) родом із села Заліщики Заліщицького повіту; це кілометрів за 40 від Бураківки.

Багатими вони виявилися батьками – народилось у подружжя четверо синів: Гарольд “Гаррі” (Harold “Harry” Dmytryk; 1906-1970; попервах – Грицько), Едвард, Артур (Arthur Dmytryk; 1910-1978; у родині його кликали Ярославом) та Уїльям (William Dmytryk; 1914-1996; або по-нашому – Василь).

*   *   *

У пошуках кращого життя суворий і мовчазний Михайло Дмитрик із дружиною та трьома синами у травні 1911 р. виплив пароплавом із Гамбурга, який вважався головною “морською брамою у світ”. Саме там, у вільному німецькому місті, населення якого 1900 р. перевалило за 1 000 000 городян, тесля з Тернопільського повіту надумав їхати за океан. І справді, 23 жовтня 1911 р. родина опинилась у канадській провінції Квебек, де вже річну декаду, як бурхливо розросталася українська діаспора.

І п’яти років не минуло, у квітні 1916 р. Михайло Дмитрик із дружиною Френсіс та чотирма синами залишили Канаду та прибули до портового селища Маркус, округ Стівенс, штат Вашингтон, де мешкало, може, півтисячі людей. За океаном українці завжди вважалися майстрами на всі руки. Не був винятком і Михайло Дмитрик, котрий попервах теслював, потім – шоферував, далі – трудився ливарником, але таки вивчився на поважного машиніста залізниці.

Незбагненні люди – українці, незбагненні… Саме про таких у власній кінотворчості розповідав справжній поет картин у жанрі нуар Едвард Дмитрик:

– Мій батько був українцем-католиком і не приховував антисемітські погляди. Жили ми тоді у маленькому містечку штату Вашингтон. І щосуботи тато грав у карти із місцевим кравцем, за національністю – юдеєм, але із наших. Адже той городянин – один на цілий Маркус! – розмовляв… українською мовою. Малюєте картинку: мій батько Михайло терпіти не міг юдеїв, але регулярно грав з одним із них у карти? Це щось неймовірне!

*   *   *

Попри великі сподівання, щастя у країні рівних можливостей працьовитий тернополянин не знайшов. Не доживши до 33-річного віку, 4 січня 1918 р. у Нортпорті, штат Вашингтон, пішла за край його кохана дружина Францішка, і залізничник Михайло не просто перетворився на удівця, а на удівця із чотирма малими дітьми.

Іншого виходу батько не бачив, і 26 жовтня 1918 р. у Сан-Франциско, в Каліфорнії, пошлюбив працьовиту американку Клару Мерц (Clara Hannah Mertz; 1875-1961). Невдовзі нова родина переїхала у Шерман-Оукс, Лос-Анджелес, Каліфорнія, де тепер мешкає чимало знаменитостей, як-то Дженіфер Еністон та Шайя Лабаф. Спільних дітей у нового подружжя не з’явилося, тож 10 червня 1924 р. Михайло Дмитрик і Клара Мерц розлучилися.

Як видно з документів, під завісу Першої світової війни, а саме 12 вересня 1918 р. Михайло Дмитрик став у дядечка Сема на військовий облік. Та аби стати повносправним громадянином США 29 квітня 1941 р., тернополянину довелося чекати цілих 25 років! Увесь той час батько дбав не про себе, а про чотирьох синів, яким, подібно до локомотиву, давав напрямок у житті.

*   *   *

Жити під одним дахом із мачухою середній син не зміг і в 14 років Едді просто втік із дому, вирушивши із Шерман-Оукс до Голлівуду, Лос-Анджелес, Каліфорнія. Це ніяка не далечінь, а лише відстань у 16 км! Відтоді підліток покладався виключно на власні сили. Щоб вижити, він продавав на вулицях Міста янголів газети, але паралельно навчався у місцевій “Hollywood High School”, яку закінчив у 1926 р.

Не пробігайте очима це місце… У різні часи їхню школу закінчила купа відомих і не дуже випускників, про що в 1988 р. Джон Блюментал (JohnBlumenthal) написав книжку – “Hollywood High: Історія найвідомішої державної школи Америки” (“HollywoodHigh: The History Of America’s Most Famous Public School”).

Для прикладу? Для прикладу.

молодий Едвард Дмитрик
Молодий Едвард

Майбутня співачка та актриса Джуді Гарленд (мати Лайзи Міннеллі) та Міккі Руні (“Сніданок у Тіффані”, “Цей божевільний, божевільний, божевільний, божевільний світ”) разом вирішували арифметичні задачки; Лана Тернер (“Листоноша завжди дзвонить двічі”, “Злі та красиві”), прогулюючи урок машинопису, потягувала з пляшечки кока-колу й отримала пропозицію зніматись у кіно; а комедіантка та співачка Керол Бернетт дописувала та редагувала… шкільну газету.

З огляду на оцінки у навчанні та успіхи у спорті, випускник “Hollywood High School” Едді Дмитрик отримав стипендію та вступив на відділення математики Каліфорнійського технологічного інституту (California Institute Оf Technology; скорочено – Caltech). Від щастя батько Михайло був на сьомому небі: врешті-решт, у Сполучених Штатах його син буде не різноробом, а дипломованим інженером… Сподівання не справдилися, після першого курсу в Caltech Едвард Дмитрик покинув навчання у вузі.

*   *   *

Ось коли по-справжньому етнічного українця покликав кінематограф. Допомогла голова на плечах. Як і більшість американських підлітків, Едді Дмитрик належав до бойскаутської організації; їхня називалася “Західні рейнджери” (Western Rangers). Одним із його товаришів по загону виявився син Джессі (Jesse Louis Lasky Jr.; 1910-1988)… піонера кінопродюсування, одного зі співвласників кіностудії “FamousPlayers-Lasky”, що була попередницею знаменитої “Paramount Pictures”.

Саме через того підлітка у 1927 р. Едді влаштувався на першу роботу. Намагаючись поєднати приємне і потрібне, юнак розпочинав кар’єру на Фабриці мрій… в якості кур’єра “FamousPlayers-Lasky”. Платили початкуючому кіношнику так собі – $6 на тиждень. Але ви самі знаєте, як швидко плівка мотається.

У нас складається враження, мовляв, Голлівуд існував вічно.

Девід Хорслі
Девід Хорслі

Насправді село Голлівуд стало частиною Лос-Анджелеса лише у 1910 р. Першим продюсером фільмів, який оселився у тутешній місцині, став Девід Хорслі (David Horsley; 1873-1933). Саме він у 1911 р. перетворив присілок із малолюдним генделиком “Blondeau” та клунею на розі вулиць Сансет (Sunset Boulevard) і Гувер (Gower Street) на… кіностудію Нестора (Nestor Motion Picture).

За подальші три роки Девід Хорслі з іншими продюсерами, які пішли за ним, випустили понад 200 фільмів, багато з яких виявилися вестернами, знятими на пагорбах, просто… над бульваром Сансет.

*   *   *

Отже, ні про яку романтику Фабрики мрій тоді ще не йшлося.

Разом із тим, у кіноіндустрії Едвард Дмитрик помітно прогресував.

Невдовзі юнак опанував фах освітлювача (бо літнім дядькам завжди кортіло покурити й обладнання вони залишали на клопіт Едді), потім – оператора, затим – монтажера (він один у цеху вчасно оволодів іспанською мовою і міг правильно відрізати зайві за сценарієм кадри), нарешті – редактора.

Невдовзі змінилося й сімейне становище. Першою дружиною Едварда Дмитрика 16 січня 1932 р. стала Мадлен Робінсон (Madaline Robinson; 1912-1952); до речі, для неї шлюб був… другим. 6 січня 1941 р. у нового подружжя народився єдиний син – Майкл (Michael Joseph Dmytryk), котрий від 1965 р. працює в Голлівуді затребуваним помічником режисера телесеріалів. Якось у подружжя спільне життя не склалося, і 24 квітня 1947 р. Едді та Мадлен розлучилася.

Свідоцтво про перший шлюб Едварда Дмитрика

Свідоцтво про перший шлюб Едварда Дмитрика

*   *   *

А ось на знімальному майданчику все рухалося по висхідній. У 27 років Едвард Дмитрик сів у режисерське крісло та зняв першу кінострічку, 55-хвилинний вестерн “Яструб” (“The Hawk”; 1935), де сяяли такі зірки, як Брюс Лейн та Бетті Джордан.

– Режисура – це мистецтво, де все, як на долоні: або ти вмієш малювати, або не вмієш малювати.

Едвард Дмитрик
Едвард Дмитрик

Далі уповім вам те, про що майже не говорять, коли йдеться про Фабрику мрій. У Голлівуді аж роїться від директорів та продюсерів, котрі вважають, що вони вхопили Бога за бороду. Це, як правило, наражає вас на неприємності. Тож треба завжди знати, коли і що робити, а головне – коли і як іти на компроміс. Висновок: якщо ви – початкуючий режисер, котрий із кур’єра пересів у крісло постановника, слід без упину вчитися, як поступатися нав’язаній думці, щоб, зрештою, вигравати більшість компромісів.

Голлівуд – це місто ілюзій, збудоване на угодах із совістю. Тут просто у вічі ви не можете кинути продюсеру, директору студії чи інвестору: “Та ні, це не спрацює!” І так прямолінійно Едвард Дмитрик ніколи не говорив. Знаєте, як він купував чужу бундючність та надмірне марнославство?

– Знаєте, а є краща ідея! – Чи щось схоже на це.

*   *   *

За наступні вісім років він зняв 21 фільм: пригодницькі картини, музичні комедії, кримінальні драми. У 1939 р. 31-річний Едвард Дмитрик отримав американське громадянство, що із часом обернулося великою радістю та великим горем.

Так, у його стрічках знімалися Кларк Гейбл, Хамфрі Богарт, Джон Уейн, Генрі Фонда, Грегорі Пек, Кірк Дуглас, Марлон Брандо, Річард Бертон, Спенсер Трейсі, Роберт Мітчем, Шон Коннері, Ентоні Куїнн, Дік Пауелл, Лі Марвін, Максиміліан Шелл, Елізабет Тейлор, Джейн Фонда, Джинджер Роджерс, Бріжіт Бардо.

Едвард Дмитрик із Елізабет Тейлом та Монтгомері Кліфтом 1
Едвард Дмитрик із Елізабет Тейлор та Монтгомері Кліфтом

Цьому феномену існувало пояснення. У тодішньому Голлівуді етнічний українець став, так би мовити, актороорієнтованим режисером, за естетичними принципами – скорше європейцем, аніж американцем. В одному з інтерв’ю він висловився чітко: 

– Вимоги кінодраматургії завжди мусять переважати просту естетику монтажу.

Навіть загальновизнані зірки хотіли саме з ним працювати. Чому?

Подейкують, Едвард Дмитрик ніколи не говорив акторові, як йому грати чи де стати, бо вірив у актора, здатного переконливо прожити життя свого персонажа.

Едвард Дмитрик та Клер Тревор у фільмі “Це вбивство, моя любо”, 1944 р. 1
Едвард Дмитрик та Клер Тревор у
фільмі “Це вбивство, моя любо”

Як стверджує американський кінокритик Андрій Безсмертний-Анзіміров:

– Місце Едварда Дмитрика як класика світового кіно визначається тим, що він є одним із провідних творців специфічного американського кіностилю, названого французькими кінознавцями “фільм-нуар”. У цьому сенсі він стоїть в одному ряду з такими віртуозами кінорежисури, як Альфред Хічкок, Фріц Ланг, Орсон Уеллс, Біллі Уайлдер, Ніколас Рей і Стенлі Кубрик… Першою відомою роботою Едварда Дмитрика в жанрі нуар став рафінований кіношедевр “Це вбивство, моя любо” (“MurderMySweet”, 1944), знятий за славнозвісним детективним романом “Прощай, кохана” (“Farewell, MyLovely”) Раймонда Чендлера. Роль “громили з особою кримінальника” на прізвисько Муз “Лось” Маллой, який просить детектива Філіпа Марлоу розшукати його кохану дівчину, виконав актор українського походження Майк Мазуркі (MikeMazurki; 1907-1990); див. про це тут.

*   *   *

А тепер – про дуже важливі речі для розуміння нашого героя…

Отримавши американське громадянство, Едвард Дмитрик хотів розвивати саме кіномистецтво. Та насувалися часи “холодної війни”, коли музи брали язика на гачок, бо більше за мистецькі здобутки в суспільстві почав цінуватися рівень сліпого патріотизму конкретного режисера чи продюсера.

До певного часу ні від кого він не ховався. І було відомо – як громадський діяч, Едвард Дмитрик тримався лівих поглядів, бо давно сформулював творче кредо:

– Фільми, гарні чи погані, я роблю скорше для народу, аніж для еліти. Хоча сподіваюся, що жодного разу я не образив витонченого смаку й інтелектуалів.

У тих словах бриніла суща правда. За бюджету лише $100 тис. – це він зняв антинацистський фільм про Гітлерюгенд “Діти Гітлера” (“Hitler’s Children”; 1943), що зробив бокс-офіс $700 тис. Це він зробив військову драму “Повернення на Батаан” (“Back Тo Bataan”, 1945), фільм-нуар “Загнаний у кут” (“Cornered”; 1945), де колишній ветеран бореться з фашистською організацією у повоєнній Аргентині, а потім вразив кіноглядача детективом “Перехресний вогонь” (“Crossfire”; 1947; бокс-офіс $3 млн), присвяченим темі антисемітизму в США. Остання стрічка номінувалась на “Оскар» у п’яти категоріях – “кращий фільм”, “краща режисерська робота”, “кращий сценарій”, “краща чоловіча роль другого плану”, “краща жіноча роль другого плану”, – але жодну статуетку так і не виборола.

Джон Уейн, Ніколас Мусурака, Едвард Дмитрик, Роуз Штейнберг та Лоуренс Тірні на зйомках картина “Повернення на Батаан”, 1945 р.
Джон Уейн, Ніколас Мусурака, Едвард Дмитрик, Роуз Штейнберг та Лоуренс Тірні на зйомках картина “Повернення на Батаан”, 1945 р.

Роберт Мітчем, Роберт Янг, Уїллард Барт, Едвард Дмитрик, Дж. Рой Хант та Говард Шварц, зйомки фільму Перехресний вогонь, 1947 р.

Роберт Мітчем, Роберт Янг, Уїллард Барт, Едвард Дмитрик, Дж. Рой Хант та Говард Шварц, зйомки фільму “Перехресний вогонь”, 1947 р.

Продюсери та власники кінобізнесу давно розгледіли самобутній талант. Не випадково, Едварда Дмитрика підвищили до головного режисера “RKO Pictures”, однієї з п’яти найбільших кіностудій голлівудського Золотого періоду (Golden Age).

Завжди пам’ятаючи про своє важке дитинство та поневіряння батьків, ще 1944 р. постановник вступив до… лав Комуністичної партії США (Communist Party Of The United States Of America). Ця обставина вплинула на подальшу творчість кінорежисера. Хоча, зрозумівши тоталітарну суть тієї організації, Едвард Дмитрик майже одразу (1945) вийшов із партії. Такого факту в біографії йому не подарували…

*   *   *

По завершенні ІІ Світової війни світ по обидва боки Атлантики перетворився на “чорний фільм” у жанрі нуар. У глядацькому залі, де колись бал правили музичні комедії та мелодрами, густішала темрява. Радянський Союз окупував ряд європейських країн; як наслідок – між двома світами впала “залізна завіса”, і почався період холодної війни…

Не випадково, ту декаду американської історії називають Другою червоною загрозою (Second Red Scare; 1947-1957); перша кошмарила дядечку Сема у 1917-1920 рр. Як робочий інструмент ідеологічного протиборства, ще у 1930-му році Палата представників Конгресу США створила Комісію з розслідування антиамериканської діяльності (House Committee Оn Un-American Activities, HCUA), але постійною (!!!) вона стала у 1945 р., коли її очолив сенатор-демократ Едвард Харт (Edward Joseph Hart; 1893-1961) із Нью-Джерсі.

Відповідно до мандата Публічного права 601, доданого у 1946 р. 79-м Конгресом США, Комісія з розслідування антиамериканської діяльності, складена із дев’яти представників, узялася ретельно розслідувати підозри щодо загроз ідеологічних диверсій та комуністичної пропаганди, які атакували “форму правління, гарантовану нашою Конституцією”.

До справи поставилися з усією відповідальністю. Головним слідчим було призначено Роберта Стріплінга (Robert E.Stripling; 1910-1991), старшим слідчим – Луїса Рассела (Louis J. Russell), слідчими – Елвіна Уїльямса Стокса, Кортні Оуенс та Дональда Апелла. Пост директора з ідеологічного розслідування обійняв Бенджамін Мандел (Benjamin Mandel; 1887-1973), до речі, колишній комуніст, котрий прекрасно знав ситуацію ізсередини.

Відповідно до нової юридичної ситуації у країні, під мікроскопом почали розглядатися справи відкритих і прихованих комуністів, котрі мали реальний чи передбачуваний вплив на американське суспільство. Біда сталась у 1947 р., коли з-поміж десяти чільних діячів Голлівуду – Едвард Дмитрик відмовився свідчити перед Комісією з розслідування антиамериканської діяльності.

*   *   *

режисер Едвард Дмитрик
Режисер Едвард Дмитрик

25 листопада 1947 р. було складено “Голлівудську десятку” (The HollywoodTen) ідеологічних супротивників американської демократії. Окрім Едварда Дмитрика, до неї внесли прізвища: сценаристів – Альви Бессі, Лестера Коула, Ринга Ларднера-молодшого, Джона Говарда Лоусона, Альберта Мальца, Семуела Орніца, Далтона Трамбо, а також режисера і сценариста Герберта Бібермана та продюсера і режисера Едріана Скотта. Феміда знайшла собі хлопчиків для биття.

Усіх їх звинуватили в неповазі до Конгресу США, відсутності лояльності до політики США, а тому позбавили права на професію і засудили до різних термінів ув’язнення – від одного до десяти місяців. Отож, Едварда Дмитрика звільнили з посади головного режисера “RKO Pictures”, в односторонньому порядку розірвавши семирічний контракт. Перелякавшись, він… просто втік із країни.

Колеги рішуче відсахнулися від “Голлівудської десятки”. Зокрема президент Американської асоціації кінокомпаній (Motion Picture Association Оf America, MPAA) Ерік Джонстон (Eric Allen Johnston; 1896-1963) заявив, що жоден комуніст не отримає роботи, оскільки: “Вони є деструктивною силою, і я не хочу їх бачити поряд із нами”.

Очільник Гільдії кіноакторів США (Screen Actors Guild) Рональд Рейган (Ronald Wilson Reagan; 1911-2004), а також знаний аніматор Уолт Дісней (Walter Elias Disney; 1901-1966) погодилися, мовляв, комуністи складають серйозну загрозу для Голлівуду. Тож 17 листопада 1947 р. Гільдія кіноакторів США офіційно зобов’язала своїх членів не вступати в лави Комуністичної партії США і ніяким чином не співпрацювати з комуністами.

*   *   *

Джин Портер
Джин Портер

Отже, аби не бачити небо у клітинку та бути подалі від гріха, етнічний українець залишив Сполучені Штати, де зазнав остракізму на державному рівні. У Країні рівних можливостей, омріяній батьками, його більше не шанували. Дядечко Сем позбавив Едварда Дмитрика самої можливості працювати за фахом. Довелося залишити Сполучені Штати та терміново виїхати до Великобританії.

Що його підтримувало у ті важкі часи? Нове кохання.

Із американською актрисою Джин Портер (Bennie Jean Porter; 1922-2018) вони уклали шлюб 12 травня 1948 р. у містечку Еллікотт, Меріленд. Аби ЗМІ не пліткували про залежність від чоловіка-постановника, у 1946 р. уродженка Техасу знялась у військовій мелодрамі “До кінця часів” (“Till Тhe End Оf Time”) Едварда Дмитрика та офіційно звільнилася з кіностудії “RKO Pictures”.

щасливі батьки Едвард Дмитрик та Джин Портер А
Щасливі батьки Едвард Дмитрик
та Джин Портер 
Едвард Дмитрик, якого  під час полювання на відьом змусили залишити США, допомагає дружині актрисі Джин Портер мити посуд у лондонському будинку
Едвард Дмитрик допомагає дружині актрисі Джин Портер мити посуд у лондонському будинку

Відтоді Джин Портер знімалася в інших режисерів, а саме: Артура Дрейфусса, Пітера Годфрі, Роберта Перріша, Рона Ормонда, Реджінальда Ле Борга, Роберта Леонарда, Уеслі Баррі. До співробітництва на знімальному майданчику подружжя повернулося лише у 1955-му, коли для кіностудії “20th Century Fox” за однойменним романом американського письменника Уїльяма Е. Баррета Едвард Дмитрик зробив успішну кінодраму “Лівиця Бога” (“The LeftHand Оf God”) із Хамфрі Богартом у головній чоловічій ролі. Після 30 років у шлюбі – й ця пара також розлучилася 2 січня 1979 р.

Хамфрі Богарт та Едвард Дмитрик, зйомки фільму Лівиця Бога, 1955 р. А
Хамфрі Богарт та Едвард Дмитрик, зйомки фільму “Лівиця Бога”, 1955 р.
Документ про розлучення із Джин Портер від 2 січня 1979 р.
Документ про розлучення із Джин Портер від 2 січня 1979 р.

*   *   *

Тим часом на Островах для англійського продюсера Нета Бронштейна (Nathan Bronstein; 1904-1975) Едвард Дмитрик зняв дві картини: трилер “Одержимість” (“Obsession”; 1949) і неореалістичну соціальну драму про італійського муляра-штрейкбрехера “Даждь нам днесь” (“Give Us This Day”; обидва: 1949) за мотивами роману “Христос у бетоні” (“Christ Іn Concrete”) американського прозаїка Пьєтро ді Донато, котрий завжди симпатизував простому робітникові.

Останній фільм, знятий у Лондоні із загальним бюджетом $600 тис., здобув розголос у Західній Європі. Але виданий у США під назвою “Христос у бетоні”, комерційно провалився та швидко зник з екранів.

Далі сталося непередбачуване: закінчився термін візи у паспорті Едварда Дмитрика! Вимушено втікач повернувся до США, де його заарештували та засудили.

Провівши чотири місяці та 17 днів у федеральній в’язниці Мілл-Пойнт (Mill Point Federal Prison), округ Покахонтас, Західна Вірджинія, режисер залишив буцегарню із впевненістю: підступно комуністи його ошукали, прирекли на вигнання та ув’язнення, аби завоювати… симпатію “Голлівудської десятки”.

*   *   *

Ось чому 25 квітня 1951 р. Едвард Дмитрик постав перед Комісією з розслідування антиамериканської діяльності Конгресу США вдруге і почав відповідати на запитання. Свідок публічно розповів про своє нетривале (1944-1945 рр.) членство у лавах Комуністичної партії США та назвав 15 її членів, рахуючи прізвища сімох кіноакторів та режисерів, а саме: Арнольда Маноффа, Френка Таттла, Герберта Бібермана, Джека Беррі, Бернарда Верхоуса, Жюля Дассена (так-так, батька французького шансоньє Джо Дассена) і Майкла Гордона.

Що його до кінця життя дивувало?

– Не було жодного прізвища, яке я тоді назвав, аби воно принаймні півтора десятка разів не повторювалося в інших свідченнях та давно не фігурувало в “чорному списку” Комісії з розслідування антиамериканської діяльності. Зізнаюся, мені насправді були відомі лише кілька імен, буквально купка людей. Усі вони вступили до лав Компартії задовго до мене. Їх прекрасно знало ФБР, були вони відомі й Комісії. Проте всі звинувачення у зрадництві чомусь повісили на мене.

Чи був він щирим комуністом, вірним ідеологічним засадам? Ні.

– Захищати саму Комуністичну партію США для мене було чимось більш гіршим, аніж називати імена її членів. Я був переконаний, що мене підштовхують пожертвувати своєю сім’єю та власною кар’єрою, аби захистити Компартію, від якої я давним-давно віддалився, якій я сам не подобався, якій, зрештою, я ніколи не довіряв.

*   *   *

Що спонукало Едварда Дмитрика свідчити перед HCUA проти колег і знайомих? Як пояснив у слуханнях він сам, причин було кілька. По-перше, гучна справа високого урядовця Альджера Хісса (Alger Hiss; 1904-1996), удруге звинуваченого у шпигунстві на користь Сов’єтів у січні 1950 р. та засудженого на п’ять років ув’язнення. По-друге, викриття шпигунських розгалужених мереж у США й Канаді. І, нарешті, по-третє, – вторгнення в Південну Корею, здійснене за підтримки Сталіна.

Едвард Дмитрик на слуханнях
Едвард Дмитрик на слуханнях

Виступаючи у слуханнях перед Комісією з розслідування антиамериканської діяльності, режисер переконував, що він потрапив у “погану компанію”, а такі колеги, як сценаристи – Джон Говард Лоусон (John Howard Lawson; 1884-1977) і Альберт Мальц (Albert Maltz; 1908-1985), продюсер та режисер Едріан Скотт (Adrian Scott; 1911-1972) та інші чинили на нього тиск, аби в його авторських фільмах лунали комуністичні ідеї.

Кажуть, саме такі свідчення Едварда Дмитрика зрушили з мертвої точки кілька судових справ, відкритих проти інших членів “Голлівудської десятки”.

Що було далі? Перевірка на лояльність до політики США спотворила йому життя. Едвард Дмитрик не витримав тиску та публічно зрікся комуністичного минулого. Завдяки цьому талановитий режисер здобув можливість повернутися до Голлівуду. Як він говорив, і здається, не виправдовувався:

– У мистецтві гріх є очевидним. (In art, the obvious is a sin.)

*   *   *

Першим фільмом, знятим Едвардом Дмитриком після його свідчень, став “Заколот” (“Mutiny”; 1952), зроблений спільно із продакшн-компанією “King Brothers Productions”. Навіть у цій справі етнічний українець виявився криголамом у заідеологізованому Голлівуді.

режисер Едвард Дмитрик із акторами Хамфрі Богартом та Ваном Джонсоном на знымальному майданчику картини “Заколот на “Кейні”, 1954 р.
Режисер Едвард Дмитрик із акторами Хамфрі Богартом та Ваном Джонсоном на знімальному майданчику картини “Заколот на “Кейні”

Виступивши перед Комісією Конгресу США наприкінці квітня 1951 р., буквально за кілька тижнів Едвард Дмитрик уклав контракт і став першим членом “Голлівудської десятки”, котрий після свідчень залишив “чорний список”, бо на Фабриці мрій знову став до праці.

Скажу більше, впливовий конгресмен-республіканець Джон Вуд (John Travers Wood; 1878-1954) підтримав укладення угоди із “King Brothers Productions”, заявивши, що такий стан справ заохотить просування у суспільстві американських ідей. Сподіваюся, як професійний лікар, містер Вуд мав вищу кваліфікацію, аніж політик, бо останній висловлював ворожість, наприклад, до… Організації Об’єднаних Націй, вбачаючи Статут ООН схожим із… Конституцією Радянського Союзу.

За творчою працею Едвард Дмитрик скучив.

Знімальний період картини “Заколот на “Кейні” розпочався 20 червня 1951 р., а вже 5 березня 1952 р. у Нью-Йорку відбулася прем’єра стрічки.

режисер Едвард Дмитрик та та постановник діалогів Едді Рубін, друга половина 1950-х рр.
Режисер Едвард Дмитрик та та постановник діалогів Едді Рубін, друга половина 1950-х рр.

*   *   *

Потім ідею співпраці з визнаним майстром підхопив незалежний американський продюсер Стенлі Крамер (Stanley Kramer; 1913-2001); його знамениті картини в якості режисера, а саме: “Гордість і пристрасть” (1957), “Цей шалений, шалений, шалений, шалений світ” (1963) та “Корабель дурнів” (1965) – з’явилися дещо пізніше.

А поки що містер Крамер найняв Едварда Дмитрика режисером, щоб той створив три малобюджетні картини, що в прокат пішли за контрактом зі студією “Columbia Pictures”: “Снайпер” із Адольфом Менжу та “Залізна вісімка” (“Eight Iron Men”; обидва: 1952) і “Жонглер” (“The Juggler”; 1953) з Кірком Дугласом.

продюсер Стенлі Крамер, режисер Едвард Дмитрик та автор Адольф Менжу нпрацюють над фільмом “Снайпер”, 1952 р.
Продюсер Стенлі Крамер, режисер Едвард Дмитрик та автор Адольф Менжу працюють над фільмом “Снайпер”, 1952 р.
Едвард Дмитрик (сидить), зйомки фільму Залізна вісімка, 1952 р. 1
Едвард Дмитрик (сидить), зйомки фільму “Залізна вісімка”, 1952 р.

Можете лише уявити темпи роботи: американська прем’єра першої стрічки із трилогії відбулася 9 травня 1952 р., другої – 12 грудня 1952 р., третьої – 5 травня 1953 р.

Працювати у тандемі їм сподобалося, і продюсер Стенлі Крамер знову підписав Едварда Дмитрика, аби той зрежисував військово-морську драму із часів Другої світової війни “Заколот на “Кейні” (“The Caine Mutiny”; 1954), до участі в якій були ангажовані кінозірки типу Хамфрі Богарта та Ван Джонсона.

125-хвилинна стрічка, зроблена за мотивами бестселера американського прозаїка Германа Вука, відзначеного в 1951 р. Пулітцерівською премією, мала в США комерційний успіх. За бюджету $2 млн вона для “Columbia Pictures” зібрала бокс-офіс $21,8 млн і посіла друге місце серед найкасовіших фільмів року, а за підсумками 1955 р. висувалася на премію “Oscar” у номінаціях “кращий фільм” і “краща чоловіча роль”.

*   *   *

Із подвоєною енергією він знову узявся за старе, щоб у глядацькому залі не панувала темрява: за повоєнний період творчості для кіностудій “Columbia”, “20th Century Fox”, “MGM” та “Paramount Pictures” Едвард Дмитрик зняв ще 25 фільмів.

Серед них – чимало успішних робіт, що входять до скарбниці світового кінематографа. Маю на увазі трилер “Солдат удачі” (“Soldier Оf Fortune”; 1955) із Кларком Гейблом та Сьюзан Хейворд, пригодницьку стрічку “Гора” (“The Mountain”; 1956) із Спенсером Трейсі, воєнну драму “Молоді леви” (“The YoungLions”; 1958) із Марлоном Брандо, Монтгомері Кліфтом та Діном Мартіном, соціальну драму “Прогулянка безпутнім кварталом” (“Walk Оn Тhe Wild Side”; 1962) із Джейн Фондою та Лоуренсом Харві, неонуар-містерію “Міраж” (“Mirage”; 1965) із Грегорі Пеком, вестерн “Шалако” (“Shalako”; 1968) із Шоном Коннері та Бріжіт Бардо.

Постер “Молодих левів”, 1958 р.
Постер “Молодих левів”, 1958 р.
Лев з-поміж левів
Лев з-поміж левів
Але ні життєвої радості, ні творчої наснаги Едвард Дмитрик вже не мав і говорив:

– Коли я помру, про мене не говоритимуть як про режисера, а лише як про одного з “Голлівудської десятки”.

З-поміж колег кіномитця були такі, які вважали його зрадником, хоча довести справедливість подібних звинувачень вони не спромоглися. Врешті-решт, Едвард Дмитрик став парією, нерукостискальним режисером серед голлівудських лібералів.

Після кримінального трилера “Синя Борода” (“Bluebeard”), знятого у 1972 р., кіностудії США не виявляли інтерес до створення нових картин постановником; Голлівуд вміє бути безсердечним. Тому колишній режисер зосередився на викладанні та літературній діяльності, хоча до останку Едвард Дмитрик плекав надію, що колись знайде потрібне фінансування і продовжить кінокар’єру.

*   *   *

Його автобіографія “Це пекельне життя, але життя непогане” (“It’s А Hell Оf А Life, Вut Not А Bad Living”) друком з’явилась у 1979 р., коли 71-річний метр вів курси кіно і режисури у Техаському університеті (University Оf Texas) в Остіні. У 1996 р. він написав другу книжку мемуарів – “Незручна людина: Спогади про Голлівудську десятку” (“Odd Man Out: A Memoir Оf Тhe Hollywood Ten”), та викладав в університеті Південної Каліфорнії (University Оf Southern California, USC).

Буквально за якихось два з половиною місяці до смерті метр дав останнє прижиттєве інтерв’ю відомому американському кінокритику та публіцисту Лео Версвеєру (Leo Verswijver), де відкрито виклав власні погляди на сучасне кіно.

Лунало це як заповітна лекція професора, котрий виступає перед молодими колегами, які лише роблять перші кроки в ремеслі:

– Я вважав, що буде гарною темою поговорити про те, як знімати фільми, як саме ти робиш фільм, а головне – чому ти його робиш. У нас в Америці є приказка: – “Верблюд – це кінь, зроблений кагалом” (“A camelis a horsemadeby a committee”; українська аналогія: “Де багато няньок, там дитя каліка”, або ще точніше – “Де велика рада, там рідкий борщ”. – О.Р.). Що це для вас значить? Сьогодні більшість кінопродукції, схоже, зроблена кагалами. Спотворені фільми – результат зусиль спільних комітетів та наглядових рад директорів, які, безперечно, зіпсували мистецтво. Тепер кінокартини – це товар, яким заробляють шалені гроші, й це для загалу, комітету – найголовніша у світі мета.

– За ваших часів так не велося?

– Коли я знімав фільми, я був і залишався одноосібним начальником. Мене комітети просили стати режисером. Раніше продюсер ніколи не з’являвся на знімальному майданчику. Пам’ятаю, одного разу Лео Маккері (Leo McCarey; 1898-1969) буквально викинув продюсера зі знімального майданчика. Того за жестом постановника охоронці схопили, винесли геть і замкнули двері в павільйон. Те, що я робив, коли продюсер відвідував знімальний майданчик – а це траплялося зрідка – я просив поставити нам ще один стілець і гостинно запрошував: “Сідайте, містере!” Далі ми теревенили ні про що, і за п’ятнадцять хвилин гість розумів, що через нього ціла знімальна група не працює! У мить продюсер підхоплювався та виправдовувався: “Перепрошую, маю бігти в офіс”.

Висновок. У будь-якому мистецтві владарює тільки одна Голова. Ні, вона може скористатися послугами помічників, найманих людей, які на цей Розум працюють. Але контролювати все повинна одна Голова, лише вона має головувати в усьому.

*   *   *

одне з останніх фото майстра
Одне з останніх фото майстра

Від серцево-ниркової недостатності 90-річний Едвард Дмитрик помер у четвер, 1 липня 1999 р. у власному будинку в містечку Енсіно, неподалік Лос-Анджелеса, Каліфорнія. У нього залишилася дружина Джин Портер, з якою вони розлучилися 20 років тому; син від першого шлюбу – Майкл; дві дочки – Вікторія (Victoria Jean Dmytryk; 1951) і Ребекка (Rebecca Tay Dmytryk; 1961), а ще – троє онуків.

Поховали покійного на кладовищі меморіального парку “Форест-Ловн”, на Голлівудських пагорбах.

У доволі розлогому некролозі, вміщеному у числі газети “Los Angeles Times” від 3 липня 1999 р., оглядач Ерік Харрісон написав:

– Чимало знаменитих фільмів Дмитрик Едвард зняв у 1950-х рр., адже із постановником працювали такі зірки, як Марлон Брандо, Монтгомері Кліфт, Елізабет Тейлор, Хамфрі Богарт. Утім, деякі критики стверджували, що його роботи стали якимись “бездушними і брезклими” (“soulless and bloated”) – ніби він і справді продав свій талант, коли зрадив власних друзів.

Ціле життя Едвард Дмитрик запевняв, мовляв, перед Комісією з розслідування антиамериканської діяльності Конгресу США він назвав лише прізвища, які слідству були давно відомі. Проте багато колег ніколи йому цього не подарували. З-посеред них був близький товариш – Едріан Скотт, котрий у 1940-х рр. продюсував найкращі фільми постановника, як-то: “Це вбивство, моя любо”, “Загнаний у кут”, “У пам’яті назавжди” (“So Well Remembered”; 1947), “Перехресний вогонь”.

Кадр зі стрічки “Це вбивство, моя любо”, 1944 р.
Кадр зі стрічки “Це вбивство, моя любо”, 1944 р.

*   *   *

Джин Портер
Джин Портер

Хто з них мав рацію, особисто я стверджувати не беруся.

Як до кінця свого життя стверджувала вдова режисера, Джин Портер:

– Позиція Едріана, котрий ще 1943-го року вступив до лав Компартії США, була лінійною: він зневажав фіскалів і ніколи з ними не розмовляв.

Принаймні для мене загадкою залишається логіка Фабрики мрій.

Адже після довгих суперечок американський режисер, сценарист і продюсер Еліа Казан (Elias Kazantzoglou; 1909-2003) грецького походження, котрий у 1932-1936 рр. був членом Комуністичної партії США та в 1952 р. свідчив перед Комісією з розслідування антиамериканської діяльності, назвавши невідомі раніше імена восьми членів партії, – отримав свій почесний “Oscar” за внесок упродовж цілого життя. Премію на офіційній церемонії 21 березня 1999 р. вручили метру режисер Мартін Скорсезе та актор Роберт Де Ніро.

Тим часом кандидатура Едварда Дмитрика на здобуття премії Кіноакадемії США (Academy Awards) у номінації “Academy Honorary Award” ніколи навіть не висувалася, що принаймні для мене свідчить: етнічний українець і за свого життя, і досі страждає від остракізму, тобто упередженого гоніння, неприйняття та презирства з боку американського суспільства.

Олександр Рудяченко

Перше фото: Хамфрі Богарт та Едвард Дмитрик, зйомки фільму “Лівиця Бога”, 1955 р.


Джерело: Едвард Дмитрик. Далі – темрява в глядацькому залі

Вас може зацікавити