Любомир Кончаківський, Семен Пігура, солісти вокального ансамблю «Орфей»

image

Вониодин із небагатьох популярних українських гуртів, які співають в акапельній манері, а левова частка їхнього репертуаруце духовна і народна музика та українська класика. Майже одразу після свого створення вони заспівали у програмі офіційного візиту Папи Римського у Львові. Хоч як парадоксально, але їх більше знають за кордоном, аніж в Україні, а вони щороку по кілька місяців гастролюють Європою. А ще цей ансамбль може співати хоч і китайською, і так міцно завоював серця закордонної публіки, що французький хор із Ліона виконав для них і з нимиЛенту за лентою”. Знайомтесячоловічий вокальний октетОрфей” зі Львова.

Кореспондентка Укрінформу поспілкувалася із двома його солістами та співзасновниками Семеном Пігурою і Любомиром Кончаківським.

– Ви вже давній гурт, у 2020 «Орфею» було 20 років. Як відзначили, чи не завадила пандемія?

Любомир Кончаківський: – Ми хотіли обов’язково щось серйозне підготувати, бо так гарно відзначали своє 10-ліття, в опері львівській, DVD випустили, тому повинні були тримати планку.

20-річчя мали відзначити в Національному театрі ім. Заньковецької, вже було домовлено, та пандемія нам зіпсула все. Ось так. Але зараз, у вересні, ми готуємо два концерти з новими програмами на Святоюрській горі у Митрополичих садах у Львові.

– Чи сильно помінявся склад ансамблю за 20 років?

Л.К.: – З 2000-го року шестеро чоловік залишилося тих самих з восьми. Павло Табаков і Володимир Кудовба попрацювали з нами майже 10 років, а тоді помінялися.

Семен Пігура: – Якщо говорити про наше створення, то десь перший рік-два склад формувався, хтось підходив, хтось відходив, бо переважно ми один одного знали, з кимось училися разом, з кимось співали по хорах. Але був кістяк групи, який ми знали, хто як звучить, нам тільки треба було добрати кількох чоловік для октету, для заповнення.

– Основу вашого репертуару складає духовна музика, народна й авторські твори…

Л.К.: – І плюс ще класичні композиції й популярна музика також є, у нас навіть є один джазовий диск. Це такий відомий київський композитор Олександр Саратський витягнув нас на такий рівень, що ми двічі виступали у Київській філармонії з таким джазовим репертуаром, ніби й не характерним для нас.

– Сподобався вам такий експеримент?

Л.К.: – Взагалі – дуже, це цікава робота. Національний симфонічний оркестр акомпанував під керівництвом Сіренка, це також дуже гарно. Саратський взагалі спеціалізується на джазових обробках української музики, він зробив 22 обробки спеціально для «Орфея», акапельні й з фортепіано. Половина з них українські пісні, а половина – світові хіти різними мовами, включно з китайською.

Ми зробили концерт і записали з нього CD. Працювали два місяці над цією програмою, репетиційний процес відрізняється, манера, гармонія – незвичні. Насправді, після таких проєктів відчуваєш, що ти піднявся на інший, вищий рівень.

– Цікаво пробувати себе у чомусь незвичному, в новій манері? Чи є ще в планах такі експерименти?

Л.К.: – Ми вже напрацювали кілька різних блоків. І наприклад, блок естрадний доповнюємо репертуаром, є така потреба, для якихось концертів. Блок духовної музики так само треба доповнювати, він дуже ходовий. На якихось концертах у Європі.

СПІВАЛИ НА ЗУСТРІЧІ ПАПИ РИМСЬКОГО У ЛЬВОВІ

– Хотіла якраз розпитати докладніше про духовну музику, вона становить левову частку вашого репертуару. Але ж коли ви створювалися, всі були досить молоді люди, звідки тяга до такої музики?

Л.К.: – Ми всі – практикуючі християни…

С.П.: – Почнемо ще з того, що перший наш виступ – це була літургія на Покрову в Покровському кафедральному соборі на Грушевського, перший раз ми архиєрейським чином на Покрову заспівали літургію. Це було таке і бойове хрещення, й водночас благословення.

– І пізніше трохи, але теж на початках існуванняОрфея”, ви співали на важливих духовних подіях, коли Папа Римський приїжджав, наприклад…

С.П.: – Якось так вдалося нам у Львові себе подати. Цей матеріал, над яким ми працювали, ми відчули, що він потрібний. Якби цього не було, цей колектив би може проіснував рік, два, три… Але духовна музика – це не було для нас щось дивне. Врахуймо й той момент, що ми всі ще до “Орфея” співали по різних хорах, а крім фольклору, хори виконують також духовну музику. І ще ми всі виховані у класичній манері співу.

– Та й, зрештою, ви всі маєте вищу музичну освіту, так же?

С.П.: – Так. Знаєте, в такому колективі кожен мусить працювати як соліст, то не в хорі. Але й не можна забувати, що ти в ансамблі, таке-от подвійне завдання.

– А де зараз, крім літургій, можна знайти застосування для отого блоку духовної музики з вашого репертуару. Я помітила, що за кордоном ви частенько буваєте на фестивалях духовної музики. Чи є щось подібне в Україні?

Л.К.: – Є такі фестивалі у нас, вони досить популярні, ми були на кількох. Може тут у нас воно трохи інакше виглядає, бо тут багато однотипного матеріалу, а як їдеш за кордон, то представляєш тільки свій пласт, він дуже відрізняється від іншого, який туди привозять. І нас видно там одразу, нам забезпечили наші композитори, оті давні, такий рівень музики, що ми маємо, що співати. Прийшов – показав, і тебе сприйняли всі однозначно високо. Тому що наш репертуар переспівували потім з таких навіть країн як Кенія, Швейцарія. І зараз, коли ми їдемо в Європу, наші концерти обов’язково містять духовну музику.

ГАСТРОЛЬНА ГЕОГРАФІЯ Й КЛАСИЧНІ КОНЦЕРТИ В ОБІДНЮ ПЕРЕРВУ

– Ваша гастрольна географія досить широка. Чи напружений маєте графік за кордоном, чи виступаєте перед діаспорою?

Л.К.: – У діаспорних середовищах дуже рідко в нас бувають концерти, це винятково, наприклад, у регіоні Ліон у Франції, там ми виступаємо перед діаспорою українською. Ми фактично за 20 років гастролей побували у всіх країнах Європи, крім скандинавських.

– Як вам вдається організовувати доволі щільний гастрольний графік? Хто цим займається?

С.П.: – Спочатку це було складно. Ясна річ, на початках висилаємо якісь ролики, відео свої. Але всі ці роки ми їздимо регулярно Європою, приблизно чотири або й більше місяців на рік нас немає вдома, ми на гастролях, у нас є вже певні люди, які організовують нам концерти, це вже налагоджено. Наприклад, у Голландії ми багато років працювали з одним менеджером – Бремом Кайзером, потім він, на жаль, помер. У Франції є організація, з якою ми працюємо, коли маємо там концерти, а в Україні зараз нам допомогу надає агенція “Інтерколор-Україна”.

– Ви даєте окремі концерти чи виступаєте у збірних за кордоном?

Л.К.: – У нас є різноманітні виступи. Вони бувають і в дуже великих залах, на 1,5 тисячі людей, наприклад, був один. Ми, в принципі, дуже довіряємо вже тим людям, які займаються для нас організацією, тож беремо всі види концертів, – це може бути навіть якийсь невеликий виступ просвітницького плану для школи, а може бути величезна катедра чи зал, де потрібні нам мікрофони. Є спільні солянки з місцевими якимись зірками, з оркестрами, в Голландії у нас був досвід – ми співали з їхньою переможницею “X-фактора”. Були у нас випадки, що з американськими виконавцями ми співали, було з оркестром – “Алилуя” Генделя виконували.

Якщо ми виступаємо у великій солянці, то в нас традиційно є два блоки: перший – презентація українського фольку, коляди, духовної музики, а другий – кілька творів мовою тієї країни, де ми співаємо.

– І як сприймають наше за кордоном, не в діаспорних середовищах?

С.П.: – Можемо сміливо казати, що “на ура”.

Л.К.: – Завдяки напрацюванням наших авторів, повторюся, завдяки тій культурі, що ми маємо, ми просто веземо за кордон якісний, цікавий і глибокий для людей продукт. Вони не розуміють слів, воно відрізняється від їхнього, але вони бачать, наскільки серйозно і професійно це зроблено, який це рівень. Це стосується нашої духовної музики. Фольк ми теж подаємо по-своєму, в нас є обробки різні.

– Назвіть якусь країну чи якийсь епізод гастрольної діяльності, який вразив вас найбільше, і чим саме.

С.П.: – У мене в пам’яті закарбувався один момент, і я люблю про нього розказувати. Ми були в турі у Швейцарії. Зазвичай, концерти увечері. А тут у нас якось дивно концерт запланований, бачимо у програмі, – з 12.15 до 12.50. Місто Санкт-Ґаллен це було, 35-40 хвилин тривалість концерту – не більше і не менше. Думаємо, що ж це таке? Приїхали туди, в центрі міста – стоїть катедра.

Л.К.: – А церкви, костели там використовують і як концертні зали, в них є сидячі місця, нормальна акустика.

С.П.: – От ми приїхали туди за пів години до концерту, вже в костюмах, готуємося собі. А людей нема. Думаємо, ну, що ж таке? І тут за 10 хв. до початку – так, ніби автобусом привезли людей. Раз-раз-раз – і повна катедра! Ми співаємо тих 40 хв., що нам відведено, за десять перша закінчується концерт, далі оплески, “браво!” і люди так само організовано швидко вийшли – і знову порожня катедра. Потім ми питаємо в організаторів – що це, мовляв, таке було? А нам кажуть, що це в людей обідня перерва. І крім того, що вони собі десь там з’їли сендвіч, то вони ще й прийшли відпочити і послухати музику за цей час, тих пів години. Це люди з різних місць роботи, офісів, підприємств, і таке в них відбувається систематично, раз на тиждень.

КИТАЙСЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

– Я ще знаю, що ви щось китайською мовою співали. Розкажіть, як це було, що саме?

Л.К.: – Китайських пісень (усміхається). Це був такий випадок. Ми приїхали в Трускавець на якийсь крутий міжнародний економічний форум, там була делегація з Китаю. І ми мали там цілий виступ. Після нього підходить до нас чоловік, українець, львів’янин – і починає говорити, що от, якийсь там секретар компартії одного з регіонів Китаю дуже сподобав собі ваш виступ, хоче вас запросити в Китай.

Ну, ми так: “Та добре, то гарно, давайте сконтактуємо”, – а самі думаємо: та мало там що, скільки такого відсіюється потім. Але дуже скоро за кілька днів – уже дзвінок від нього, мовляв, хлопці, це серйозно, але треба зробити репертуар китайський. А як? Він каже, щоб ми дали свого аранжувальника і все, що треба, вони дадуть пісні, заплатять – і щоб ми це все робили, готували, поїдемо в Китай. І каже нам ще цей чоловік, що той начальник партії не відступить, бо в них так: він сказав – і всі мусять робити. Ну, добре. Ми дали наш матеріал, підписали з Києва аранжувальника Олександра Саратського, вони вже самі зв’язувалися, Саратський зробив три чи чотири твори за тиждень, приніс. Акапельно, все, китайська мелодика, слова. Ми тоді студентів китайських – одразу до нас – і вчити, як треба вимовляти слова, що то означає. Ми на уроки ходили!

С.П.: – Нам усе розказали, переклали, ми розуміли, про що співали, ба більше – приїхала делегація з Китаю, якісь тележурналісти, знімали на камеру нашу репетицію. Але до Китаю ми не доїхали (сміється).

Л.К.: – Все було дуже серйозно. Ми виступили на китайському новому році (у Львові – авт.) – раз, потім ще у філармонії, офіційно, вдруге, повно китайців прийшло, всі, які у Львові були, певно. Ну, нам було незвично дуже. Це таке нехарактерне для нас, бо ми свою завжди культуру возимо, а тут – чужа. І тим більше, щоби це домінувало, в тому нема логіки, навіщо!? Хоча все-таки, форма акапельна для китайців цікава, зовсім оригінальні обробки.

Ну, й пішла мова про контракт. І тут ми не зійшлися в умовах підписання організаційних документів. Ми мали зав’язатися в якусь таку авантюру, що воно обмежувало наші права щодо Європи, було багато ризиків, тож ми відмовилися.

Але це був цікавий досвід, ми заспівали той репертуар, записали його трохи, якусь одну пісню залишили на нашому CD. Але то вже історія.

(Як і те, що в результаті всієї цієї історії гурт «Орфей» був нагороджений грамотою Міжнародної громадської організації «Культурно-дослідницький центр України та Китаю «Ланьхва» “за важливий внесок у розвиток українсько-китайських стосунків і зміцнення дружби між народами України й Китаю та допомогу у проведенні святкової академії з нагоди 20-ї річниці встановлення дипломатичних відносин між Україною та КНР”. – Авт.)

ЯК ФРАНЦУЗИ “ЛЕНТУ ЗА ЛЕНТОЮ” СПІВАЛИ

– Чи є у вашому репертуарі сучасні авторські пісні. Хто їх пише для вас?

С.П.: – Мабуть, можна говорити більше про аранжування, ми й самі його робимо, хоча в проєктах останніх років ми долучали авторські пісні, наприклад, у “Різдві у Львові” у нас були залучені окремі автори. Лілі Кобільник колядки авторські ми брали, Анни Кагнич слова на мою музику ми виконували. Але для гастролей, особливо закордонних, ми беремо перевірені класичні чи популярні твори, а вже авторські пісні можуть бути хіба що окремими вкрапленнями.

– А Україною ви багато гастролюєте? Якщо у відсотковому відношенні порівняти із закордонними виступами?

С.П.: – Не надто багато. І якщо у відсотковому плані, то все ж таки – більше Європою. Ми самі звернули на це увагу кілька років тому і пробуємо цю ситуацію трохи переламати, змінити. От було “Різдво у Львові”, ще мали в Україні проєкти “Різдвяні фантазії”, “Ритми Різдва”, сольний – “Гімн любові”, джазову програму Саратського теж презентували в Україні, у Дніпро їздили кілька разів. З Дніпром налагодилися гарні зв’язки, контакти, ми там були з великим розривом часовим між поїздками: двічі ми там були до революцій наших, і ось останніми роками знову. Різниця шалена.

Л.К.: – Там є такий форпост українства, є цікавий драматичний театр.

– Може, це тому що там війна зовсім поруч?

Л.К.: – Так, це правда. Багато дуже помінялося в менталітеті людей.

С.П.: – Ми на площі великій перед театром співали, багато людей було. Ну, і ви собі уявіть: “Лента за лентою” люди з нами співали.

– Розкажіть, що ця пісня для вас означає, вона якась особлива? У вас і диск так називається. І до Франції ви колись їздили на гастролі, то примусили французівЛенту за лентою” співати. Розкажіть про цей випадок.

С.П.: – Для нас взагалі це був сюрприз. Ми не сподівалися, нам просто кажуть: будемо разом з вами співати пісню.

Л.К.: –Це був такий собі аматорський хор у Ліоні. Але ці люди запропонували нам концерт, щоб вони спершу декілька пісень заспівали, а потім ми повністю вже свою програму. І вони собі придумали, щоби ми спільно щось заспівали: зазвичай французи хочуть, щоби ми їхнє щось заспівали, дають нам ноти якісь і ми скоро з ними співаємо. А тут ні. Ми приходимо, а диригент каже: “Ставайте всі сюди, зараз будемо пробувати те, що ми вивчили, сюрприз буде”. Який сюрприз? А вони собі десь із нашого репертуару з інтернету витягли, приспів вивчили і заспівали: “Лен-та за лен-то-ю”. Це вперше за стільки років таке сталося.

С.П.: – А диск наш так називається, тому що ми для нього підняли пласт повстанських і стрілецьких пісень. І коли ми ці твори вивчали, то зауважили, що там є багато гарної лірики. Раніше в мене була така думка, що от повстанські пісні – то має бути лише патріотика сильна. Так, вона є, але й лірика там – невід’ємною частиною. Автори – це молоді хлопці, які писали про свої почуття, про любов. І ми, власне, взяли цю лірику також.

Л.К.: – А “Лента за лентою” тут має ще й значення ніби “трек за треком”.

ПІСНІ ВІЙНИ

С.П.: – До речі, от наші гастролі у Франції – це не просто концерти, вони мають, як казав Любомир уже, просвітницький характер. Ми завжди намагаємося людям розказати про Україну, яка ситуація, що в нас відбувається. Чому яка пісня присвячена.

Л.К.: – Так, і розповідаємо конкретно, що в нас є війна, що Росія забрала у нас. Присвячуємо виконання пісень нашим воїнам.

– Це переважно повстанські та стрілецькі пісні?

Л.К.: – Не обов’язково, не тільки. Наприклад, у нас є такий кант давній Богородичний (“Через поле широкеє”).

С.П.: – Це загиблим нашим присвячуємо часто, Героям Небесної Сотні, Василя Сліпака згадуємо, його багато хто знає, хто цікавиться такою музикою.

– А ви, можливо, в один час із Василем Сліпаком уДударику” нашому в Львові співали? Коли ви там були, в яких роках?

С.П.: – Так, він співав у юнацькому складі, а я – в молодшому. А власне, останній раз ми з Василем бачилися всі разом, цілим колективом у Парижі. Він був на нашому концерті, потім пішли на каву.

Л.К.: – Дуже собі гарно посиділи, він розказував про фронт, про свої плани, коли він буде наступного разу їхати туди, і якраз той наступний раз був для нього останній.

– Чи бували ви на Сході, на передовій зі своїми піснями?

С.П.: – Окремо їздили, якісь речі збирали, кошти для волонтерів, а всі разом як колектив ми не були. Якось такі ініціативи кілька разів зривалися, та й колектив у нас – вісім осіб, а то багато, їхати дуже незручно, а ще ж є супроводжуючі, волонтери, вантаж везуть.

Л.К.: – Але ми тут багато працюємо з усіма, і з військовими на місці, й з госпіталем, і в реабілітації психіатричної лікарні є окремо група, де можуть отримати допомогу хлопці, які прийшли з фронту. Тобто максимально ми робимо тут усе, що можемо. Плюс записуємо пісні, наприклад, для соціально-мистецького проєкту “Пісні війни” (проєкт, у якому українські воїни заспівали разом із професійними виконавцями – ред.).

С.П.: – На своїх концертах також збираємо гроші на реабілітацію воїнів АТО. Так було на програмі нашій “Гімн любові”, зокрема.

ПРО АКАПЕЛЬНУ МАНЕРУ, КОНКУРЕНЦІЮ І ВИСОТУ, ДО ЯКОЇ ВАРТО ПРАГНУТИ

– Хочу ще запитати про акапельну манеру виконання. Коли ви створилися, у Львові вже майже 8 років співали так і були відоміпіккардійці”. Чи не відчували ви себе наслідувачами, певною мірою, і які у вас стосунки зПіккардійською терцією”?

Л.К.: – Ні, ані спочатку не було ніякої конкуренції, ми не переходили одне одному дорогу, ані тепер. Нас запрошував Дональд (Володимир Якимець, лідер “Піккардійської терції”) до себе на весілля співати шлюб, “Орфей” співав на їхньому ювілеї, на сцені в Києві разом з “Піккардійською терцією” ми виконували пісню “Пустельник”. Ми з ними дуже гарно дружимо, вони визнають наші сильні сторони в певних жанрах, наприклад, у релігійній музиці, а ми їхні – в популярній.

– Назвіть три композиції з усього вашого репертуару, які є дляОрфея” особливими.

С.П.: – Кант Миколи Леонтовича “Ой, зійшла зоря”, “Верховина” – в’язанка гуцульських пісень, яка робилася ще тоді, коли ми писали перший диск, ну, і “Лента за лентою”, і ще «Лірницький кант». Оці речі крокують разом з нами практично беззмінно майже 20 років, і звучать майже на кожному концерті.

– А що для вашого гурту є висота, до якої варто прагнути?

Л.К.: – Це стійкість, у якійсь простоті робити добре свою роботу. Й одночасно так само могти гідно вийти на високу сцену.

С.П.: – Мені закарбувалися в пам’ять слова нашого вчителя. Коли ми вчилися в музучилищі, нашим студентським хором керував Олег Цигилик – високий професіонал. І коли нам іноді здавалося, що ми вже щось дуже добре зробили, він завжди казав: “То ніколи немає якоїсь рамки в мистецтві, тому що завжди можна зробити ще краще!”

– Насамкінець скажіть кілька слів про свою нову концертну програму, яку ви представите у вересні.

С.П. – Дійство відбуватиметься 12 вересня у Митрополичих садах у Львові. Вже сама локація говорить про те, що атмосфера концерту буде незвичною і духовно багатою. За час карантину ми справді чимало працювали над новим матеріалом, оновлювали вже досить відомі наші твори, займалися студійною роботою. В нових творах будемо експериментувати з ритмом, використовувати цікавий музичний супровід до вокалу.

Крім українських пісень, прозвучать відомі світові хіти з українськими текстами, які нам ексклюзивно написали надзвичайно відомі в Україні львівські поети-піснярі, глядач почує ремікси у нашій інтерпретації деяких дуже відомих українських естрадних хітів у виконанні з автором… Загалом, як ми вже говорили, ми більше гастролюємо у Європі й менше презентуємо свої сольні проєкти нашому глядачеві, але коли вже робимо свій сольний проєкт у Львові, то ставимось до підготовки прискіпливо, намагаємося зробити так, щоби концерт був незвичний, цікавий, смачний – і надовго залишив позитивні емоції у серцях нашого глядача.

Ірина Мамчур, Львів

ДОВІДКОВО. Орфей”чоловічий вокальний ансамбль, октет. Заснований у Львові у 2000 році. Сучасний склад ансамблю: Любомир Кончаківський (тенор), Петро Кукуруза (тенор), Петро Петрик (баритон), Семен Пігура (бас), Олег Садецький (тенор), Вадим Сухий (бас), Роман Федорів (тенор), Андрій Хавунка (баритон).


Джерело: Любомир Кончаківський, Семен Пігура, солісти вокального ансамблю «Орфей»

Вас може зацікавити