“The Beatles”. Іноді вони повертаються

Завжди молоде “Я” сера Пола Маккартні хоче на сцену, у світло рампи, бо має що ще сказати світові

Сьогодні до Дня подяки, 25-27 листопада 2021 р., на каналі “Disney+” почнеться трансляція трисерійного документального серіалу тривалістю більш як шість годин “The Beatles: Get Back” (“Бітлз”: Повернись”), знятого новозеландським режисером Пітером Джексоном (Sir Peter Robert Jackson; 1961). Що нового нам розкажуть?

…Тієї золотої літньої години у селищі Іст-Гемптон (East Hampton), штат Нью-Йорк, лише починало вечоріти. Морські хвилі розмірено накочували на берег. На останньому під’їзді, де дорога закінчувалася біля пляжу, до воріт все під’їжджали й під’їжджали авто у сегменті luxury – позашляховики, джипи, спорт-кари. Під колесами приємно рипів пісок. Із салонів з’являлися добре знайомі особистості, відполіровані до блиску і назавжди змолоджені: актор, стендап-комік та сценарист Джеррі Сайнфелд, голлівудська суперзірка Алек Болдуін, кантрі-легенда Джиммі Баффет, актриси – Анжеліка Х’юстон та Джуліанна Мур, рокери – Стіві Ван Зандт та Джон Бон Джові. Усіх не перерахувати…

Іст-Гемптон
Будинок у Іст-Гемптоні, Нью-Йорк

Минувши браму із суворими бодігардами, усі вони, вдягнені з голочки, пружно піднімалися сходами до вхідних дверей затишного непоказного особняка, придбаного новим господарем десять років тому за $1 млн. Склепінчасту вітальню гості минали дружно, бо прямували на задній двір, де під розкидистим наметом із келихами шампанського у руках уже мило кружляло і дзижчало юрбище селебрітіс.

Ними володарювали – мільйонерка, віце-президент сімейного транспортного конгломерату з Нью-Джерсі Ненсі Шевелл (Nancy Shevell; 1959) та її чоловік – легендарний сер Пол Маккартні (James Paul McCartney; 1942). Струнка, царствена жінка років шістдесяти, міс Шевелл довірливо розмовляла з колишнім мером Нью-Йорка Майклом Блумбергом. Познайомилися вони давно, коли ще Ненсі працювала у правлінні “Metropolitan Transportation Authority”. Як і належить гостеві, містер Блумберг схвально хитав головою, слухаючи уважно співрозмовницю, але очі видавали інший потяг, бо були прикуті до тарілки з вишуканою маленькою піцою.

Ненсі Шевелл
Ненсі Шевелл

Сер Пол Маккартні, як і годиться, був справжньою душею вечора. Він гостинно зустрічав гостей тією самою чарівною усмішкою та щирістю піднятих догори великих пальців, за що його колись назвали “наймилішим із бітлів”. Навіть у натовпі самодостатніх і геть самовдоволених світських левів та левиць він завжди знаходиться у центрі уваги. Його шанувальників – море, в усіх верствах населення. І науці відомі безліч способів, якими невідомі люди виказують своє задоволення від зустрічі з тією мега-зіркою – не має значення, чи вони перераховують свої улюблені пісні, просять зробити селфі, дати автографи чи зовсім втрачають самовладання.

ліверпульська четвірка на “Shea Stadium”, Нью-Йорк, 15 серпня 1965 р.
Ліверпульська четвірка на “Shea Stadium”, Нью-Йорк, 15 серпня 1965 р.

*   *   *

До речі, ефект обожнювання сера Пола Маккартні поширюється й на зіркових друзів та знаменитих однолітків. Ось, скажімо, американський поп-співак і піаніст Біллі Джоел (William Martin Joel; 1949), котрий упродовж кар’єри продав більш-як сотню аншлагів у “Madison Square Garden” (славетний нью-йоркський зал на 19 800 місць. – О.Р.), не перший рік в Іст-Гемптоні є сусідом мега-зірки та мінімум півдня тусує у родині Маккартні. Проте містер Джоел по секрету зізнався:

– Він – із “бітлів”, і вже цей один факт викликає богобоязливість. Якщо ти зустрічаєш когось, на кшталт Пола, дивуєшся: ти насправді можеш підступитися до Нього?

Поясню, звідки отой розрив шаблонів. У липні 2008 р., як останній рок-артист, Біллі Джоел своїм сольником закривав славетну історію “Shea Stadium” (нью-йоркський стадіон, де 15 серпня 1965 р. ліверпульська четвірка зібрала 60 тисяч фанів, відкривши рок-еру стадіонників. – О.Р.), перш ніж те культове місце зрівняли з землею. І співак по-сусідськи запросив сера Пола Маккартні приєднатися до нього на сцені та разом виконати “бітлівську” пісню “I Saw Her Standing There” (“Я побачив, що вона там стоїть”). Це – преамбула…

Біллі Джоел
Біллі Джоел

Так ось. Коли концерт Біллі Джоела на “Shea Stadium” завершувався, на “біс!” соліст захотів виконати “Let It Be”, але поступився місцем за фортепіано… серу Полу Маккартні. Потім його часто запитували, чи не пропонував він своєму гостю другу скрипку. Відповідь лунала однозначна:

– Це я – друга скрипка! Власне, після сера Пола Маккартні кожен буде другою скрипкою.

Особливо не хизуючись, сер Пол Маккартні знає, що навіть у вишуканому зібранні кінозірок першої величини чи прем’єр-міністрів його оточують… шанувальники “The Beatles”. Щиро він зізнається:

– Це найдивніше, як на мене. Навіть під час пандемії, коли я надягаю маску і сонцезахисні окуляри, люди зупиняються і вигукують: “Агов, Поле! Я – давній фанат “The Beatles”. Часто незнайомці додають: “Ми були гарною бандою”.

Але сер Пол Маккартні також знає, що шанувальники здатні завдати шкоди.

8 грудня 1980 р. біля нью-йоркського будинку “Dakota” Марк Чепмен застрелив Джона Леннона, а через 19 років, у Хенлі-он-Темзі, Західний Лондон, інший псих Майкл Абрам, увірвався 30 грудня 1999 р. у маєток Джорджа Харрісона і кілька разів штрикнув музиканта ножем у груди.

останный живий виступ на даху
Останній живий виступ на даху

*   *   *

Селище Іст-Гемптон – резервація американських мега-зірок, справжній клондайк для репортерів. Тут мешкають кінорежисер Стівен Спілберг, перша тусівниця світу Періс Хілтон, актори – Гвінет Пелтроу, Сара Джессіка Паркер, Метью Бродерік, Рене Зеллвегер. Але сьогодні кожен прагне потрапити на гостини до сера Пола Маккартні. Не тому, що його статки нині оцінюються в $1,2 млрд і протягом десятиліть колишній учасник “The Beatles” очолює список найбагатших музикантів планети. Є більш поважний привід…

Так, сер Пол Маккартні – мільярдер від рок-музики. Більшу частину його статків згромадили пісні, написані у співавторстві із Джоном Ленноном, створені до першої висадки людини на Місяць. Проте аудиторія екс-“бітла” набагато перевищує аудиторію будь-якого з його найшанованіших однолітків. Скажімо, аудіокаталог американського співака та рок-поета, лауреата Нобелівської премії в галузі літератури (2016) Боба Ділана (Bob Dylan; 1941) за останні сорок років куди більший, ніж у Макки (Масса), як ніжно його називають фани, але…

Існує невеличке “але”. Зазвичай Боб Ділан грає у середніх розмірів театрах, як наприклад, нью-йоркський “Beacon” (2 900 місць) на Манхеттені, тоді як сер Пол Маккартні розпродає “Dodger Stadium” (56 000 місць) і “Tokyo Dome” (55 000 місць).

*   *   *

Як це виглядає у залі, дивіться. 16 грудня 2018 р. на лондонську “O2 Arena” (20 000 місць) Пол Маккартні невимушено викликає до себе на сцену guest stars – драмера Рінго Старра та гітариста “The Rolling Stones” Ронні Вуда – “Get Back”…

[embedded content]

Разом із тим, на рок-лаврах мега-зірка не спочиває, а продовжує писати музику й студійно записувати треки, так само, як продовжує дихати:

– Це те, що я маю робити по життю.

McCartney III

Обкладинка альбому реміксів

“McCartney III Imagined”, 2021 р.

У квітні 2021 р. його альбом реміксів – “McCartney III Imagined”, посів №1 в чарті американського щотижневика “Billboard Top Rock Albums Chart”. Проте, сам Макка без зайвого пафосу визнає, що у хіп-хопі він, скажімо, “не дуже просунутий”. Бувало, вони зачинялись у готелі “Beverly Hills”, аби в колаборації з Каньє Вестом (Kanye West; 1977) попрацювати над кількома піснями.

Між іншим, трек “Only One” К.Веста, на який репера надихнули його покійна матір Донда та дочка Норт, виник саме під час джемсейшну з П.Маккартні. Інша спільна робота з топ-репером, “FourFiveSeconds”, зрештою, стала вбивчим хітом у виконанні… співачки Ріанни (Rihanna; 1988). Одначе, коли за кілька років задерикувата поп-діва зіткнулася із сером Полом Маккартні на одному з авіарейсів, вона дістала мобілу, сфоткала мега-зірку й із підписом опублікувала відео в Instagram: “Ви мене дратуєте, містере Маккартні!” (“I’m about to put you on blast, Mr. McCartney!”)… Справжня дурепа з Барбадосу.

*   *   *

Вечірка у маєтку подружжя Маккартні змінила локацію.

Неподалік відкритого басейну облаштували кінозал, виструнчивши перед великим екраном шереги зручних розкладних стільців. Разом зі своїми дочками – модельєром Стеллою, якій 50 років, і фотографом та ведучою вегетаріанського кулінарного шоу Мері (52) господар посів трон в імпровізованому театрі. Настав час показати спеціальну (скорочену) стохвилинну версію “The Beatles: Get Back” (“Бітлз”: Повернись”), трисерійного документального серіалу тривалістю більш як шість годин, знятого новозеландським режисером Пітером Джексоном (Sir Peter Robert Jackson; 1961) і запланованого до трансляції на каналі “Disney+” під час найближчих вихідних – на День подяки (25-27 листопада 2021 р. – О.Р.).

Саме тут зверну вашу увагу на ім’я та прізвище постановника. Ні, особисто я не захоплююся його блокбастерами у жанрі фентезі. Але останній фільм Пітера Джексона “Вони не стануть старшими” (“They Shall Not Grow Old”; 2018) виявився блискучим документальним шедевром, який не просто відтворив, а увиразнив роки Першої світової війни.

Погодьтеся, розповісти про катаклізм планетного масштабу, спресувати досвід, винесений із тієї бійні, й зробити це за 99 хвилин – то якийсь трансцендентний кіноподвиг. У випадку із міні-серіалом “Бітлз”: Повернись” чекаю саме на враження такого рівня Великого Німого.

*   *   *

Пітер Джексон
Пітер Джексон

Що з цього приводу думає сам режисер Пітер Джексон?

– Робота над проєктом стала для мене радісною насолодою. Саме мені випала честь бути мухою на стіні (ідіома: той, хто хоче підслуховувати розмови інших людей, залишаючись непоміченим. – О.Р.), поки найкраща музична група всіх часів і народів у звичайному режимі працює, грає та створює шедеври. Я в захваті від того, що канал “Disney+” став нашим дистриб’ютором. Не існувало ліпшого шляху комунікації, щоб міні-серіал побачила якнайбільша кількість людей.

З якого дива остання радість? Поясню.

Наприкінці 2020 р. кількість передплатників каналу “Disney+” перевалила за 200 млн.

Які думки навіює “Бітлз”: Повернись” живим небожителям?

Пол Маккартні заявляє:

– Я тішуся тим, що Пітер занурився у кіноархіви, щоб зняти картину, яка покаже правду, як робилися спільні записи “The Beatles”. Дружба і любов між нами знову зринуть на екрані, нагадуючи, зокрема мені, про те, які шалено гарні часи ми мали.

Із перших вуст – п’ятихвилинна режисерська нарізка “The Beatles: Get Back”…

[embedded content]

*   *   *

Подію у селищі Іст-Гемптон у приватних запрошеннях анонсували як “закритий допрем’єрний перегляд”, хоча за формою то був кіносеанс із тренування пам’яті. Адже “Бітлз”: Повернись” – це своєрідний рімейк, бо, здавалося, всі присутні на вечірці досконально знають саму історію, коли 2-14 січня 1969 р. “The Beatles” збиралися на “Twickenham Film Studios” у Західному Лондоні, щоб вживу обкатати пісні для нового студійного альбому “Let It Be”. Невимушену творчу атмосферу фільмував тоді американський режисер Майкл Ліндсей-Хогг (Michael Lindsay-Hogg).

Майкл Ліндсей-Хогг
Майкл Ліндсей-Хогг
“The Beatles” на “Twickenham Film Studios” у Західному Лондоні, січень 1969 р. 1
“The Beatles” на “Twickenham Film Studios” у Західному Лондоні, січень 1969 р.

Ідея полягала в тому, щоб документально зафіксувати їхні джемсейшни, потім дещо підзняти на публіці: в амфітеатрі у Сирії чи Північній Африці – чи просто неба: на занедбаному млині, на борту океанського лайнера або в лондонському районі Прімроуз Хілл, – а потім змонтувати фільм. Задум продовження не знайшов. Бо коли 20 травня 1970 р. у Лондоні відбулася британська прем’єра 80-хвилинної документальної стрічки “Let It Be”, ліверпульська четвірка вже припинила існування. Тож створену документалку більшість бітломанів вважали “фільмом про розрив” – суворим, тьмяним відбитком гірких образ та банкрутством творчих відносин.

“The Beatles” на “Twickenham Film Studios” у Західному Лондоні, січень 1969 р.
“The Beatles” на “Twickenham Film Studios” у Західному Лондоні, січень 1969 р.

Аби змінити  укорінене враження, режисер Пітер Джексон та його команда переглянули 60 годин знайдених і раніше не опублікованих документальних кіноматеріалів за участі “The Beatles”, переслухали 150 годин їхніх аудіозаписів і переконалися, що вони здатні розповісти власну, більш позитивну історію.

Саме на це, здається, чекає й інший учасник ліверпульської четвірки – Рінго Старр (Richard Starkey;  1940):

– Я реально зачекався на той фільм. Пітер (Джексон. – О.Р.) – майстер, і буде круто знову переглянути всі ці події. Ми годинами й днями просто реготали та грали музику, зовсім не схожу на версію, подану у стрічці “Let It Be” Майкла Ліндсея-Хогга. Ми купались у радості, і, думаю, Пітер саме це покаже. Вірю, що його версія буде більш мирною та люблячою, якими ми й були насправді.

барабанщик Рінго Старр
Рінго Старр

Офіційний трейлер міні-серіалу…

[embedded content]

*   *   *

Поки ми з вами із нетерпінням чекаємо на прем’єру, довіримося враженню редактора американського часопису “New Yorker” Девіда Ремніка (David Remnick), котрий особисто відвідував в іст-Гемптонівському маєтку сера Пола Маккартні.

– Раптом світло згасло, й аудиторія корифеїв перетворилася на десятки анонімних силуетів. Спочатку демонструвалася вступна короткометражка, за участю режисера Пітера Джексона, який зробив собі ім’я й статки трилогією “Володар кілець”. Постановник пояснив, що покладався на передові методи для покращення саундтреку та відео. Бо гра варта свічок! Навіть у робочих матеріалах “The Beatles: Get Back”, зафільмованих у Твікенгемі, атмосфера виявилася менш похмурою, а самі “Бітлз” – більш античними та… веселими життєлюбами. Зник похоронний тон.

– Вони додали трохи радості! – після допрем’єрного показу сказав мені Рінго Старр. Саме це завжди було моїм переконанням: разом ми здебільшого сміялися, коли не сердилися.

З усього було видно, що режисер Пітер Джексон справдив сподівання сера Пола Маккартні, й новий документальний міні-серіал полегшить саму розповідь про його життя та останні дні існування квартету – можливо, найбільшого явища у поп-культурі ХХ століття.

Щоб повернути спогади та відчуття минулих днів, французький літератор та мандрівник у часі Марсель Пруст (Valentin Louis Georges Eugène Marcel Proust; 1871-1922) покладався на смак розсипчастого печива “Мадлен” із мигдалем, змоченого у чаї з липового цвіту. Решта людства покладається на пісні. Адже вони – емоційно насичені та короткі, тому ми запам’ятовуємо їх назавжди: мелодію, хук, приспів, обставини, за яких почули і що саме тоді пережили. А хіти, вперше почуті за нашої молодості, емоційно прив’язуються до нашого “Я”, і прив’язують намертво. Чи не тому в мільйонів бітломанів по цілій планеті “Я” і є “Бітлз”?

Навіть я пам’ятаю, як у 10-12 років обписував портфель та обкладинку зошита назвою “The Beatles”, а за стінкою у старшого сусідського сина лунала на магнітофоні “Can’t Buy Me Love”. Були часи, коли я мріяв зробити зачіску під горщик та носити піджак без комірця.

*   *   *

На Землі змінилося два покоління.

З огляду на те, що фани звикли стежити, як дбають про себе кумири, колишній учасник легендарної ліверпульської четвірки видається моложавою версією мега-зірки. Ні, у його волосся час уплів сиві пасма, хоча воно й досі стрижене по моді, схожій на зачіску “Beatle”. Шкіра обличчя не молода, але доглянута; у вусі – слуховий апарат, але сер Пол сповнений драйву.

Більшість ранків, за його словами, він тренується, переглядаючи реаліті-шоу “Американські колекціонери” (“American Pickers”), що понад 20 сезонів ведуть двійко блукальців, Майк і Френк, котрі вештаються Сполученими Штатами у пошуках сміття та… скарбів. Просто довершено сер Пол Маккартні імітує їхню фразу:

– Скільки за це ви правите?

Пола Маккартні та Ненсі Шевелл
Ненсі Шевелл та Пола Маккартні

У його робочому офісі, розташованому в нью-йоркському середмісті неподалік бродвейського “Ziegfeld Theatre”, наче у келії Далай-лами, – лише необхідне. Розкішне видання другого сольника “Ram” (1971); невелика фотографія сера Пола Маккартні та Ненсі Шевелл із подружжям Обами – Бараком та Мішель, зроблена вночі, коли музикант виступав для родини президента США у Білому домі; цегла із розвалин “Shea Stadium”; вражаючий портрет Джімі Хендрікса, робота першої дружини Лінди Маккартні, котра померла від раку грудей у ​​1998 р.

портрет Джімі Хендрікса, зроблений  Ліндою Маккартні, 1969 р. 1
Портрет Джімі Хендрікса, зроблений Ліндою Маккартні, 1969 р.

*   *   *

Він справляє враження цілісної людини. У розмові сер Пол Маккартні – чарівний і кмітливий митець, який часом прагне підіграти співрозмовнику, але чітко веде власну історію. Своїм життям такі керують без дублерів, створюючи прецеденти. Ось, наприклад, вони, кілька друзяк із рідного Ліверпуля, ну, так – відіграли вирішальну роль у розквіті рок-н-ролу – молодіжного еліксиру 1960-х рр. Але собі він дає звіт, у глобальній бітломанії далеко не вся молодь брала участь – у кінокадрах з концерту на нью-йоркському “Shea Stadium” не особливо багато афроамериканців. Утім, саме вони, ліверпульська четвірка, опинились у центрі того, що ми тепер називаємо поп-монокультурою.

Під таким кутом зору абсолютно не дивно, що сер Пол Маккартні бажає, щоб історія “The Beatles” і його місце у ній були відтворені справедливо. Це, безсумнівно, є одним із мотивів, чому мега-зірка прихильно поставилася до ідеї міні-серіалу “The Beatles: Get Back” та погодилася на друк 2 листопада 2021 р. унікального видання – “The Lyrics: 1956 Тo Тhe Present” (“Лірика: від 1956 р. до сьогодні”).

Та груба двотомна збірка на 960 сторінок під однією палітуркою, в алфавітному порядку, об’єднала авторські поезії: чернетки, листи, світлини та численні музичні історії, що стоять за 154-ма його піснями. Головний редактор американського видавничого будинку “W.W. Norton/Liveright” Роберт Вейл (Robert Weil) роками жадав від мега-зірки згоди зробити книжку під назвою “Автопортрет у піснях”.

Унікальну збірку відредагував ірландський поет, лауреат Пулітцерівської премії Пол Малдун (Paul Muldoon; 1951),  який написав вступ до видання. Процитую головний редакторський меседж:

Пол Малдун
Пол Малдун

– Його розуміння власного творчого процесу стверджує мене в думці, про яку загал тільки здогадується: Пол Маккартні – велика літературна фігура, котра в красному письменстві спирається та поглиблює давню традицію англомовної поезії.

Своє ставлення до видання сер Пол Маккартні виклав як на духу:

– Частіше, ніж це можна порахувати, у мене допитувалися, чи не хотів би я написати автобіографію? Час так і не настав. Єдине, що мені завжди вдавалося, вдома чи в дорозі, – це писати пісні. Знаю, деякі люди, досягнувши певного віку, видобувають із шухляди щоденники, аби згадати буденні події минулого. Таких зошитів у мене катма. Натомість є пісні, їх сотні, які, як я дізнався, служать майже тій самій меті. І ці пісні охоплюють усе моє життя.

*   *   *

Понад 60 років мелодії просто ллються із сера Пола Маккартні, ніби він і є дивовижною посудиною для вливання у нас, слухачів, чогось неземного. І досі, час від часу, він, у свої 79, демонструє ту магію. Його свіжий сольник – “McCartney III”, виданий 18 грудня 2020 на лейблі “Capitol Records”, – це, звісно, не “The White Album”, але у тій авторській музиці знову панує домашня невимушеність, затишна якість. Одразу чуєш, це – шедевр від щасливого сім’янина і восьмиразового дідуся. Тут мудрість на кожному кроці…

Скажімо, у таких піснях, як “Long Tailed Winter Bird” (“Довгохвостий зимовий птах”) або “Find My Way” (“Знайти свій шлях”), автор не втримується, а як справжній майстер – дозволяє собі заграти… на всіх інструментах. Як і будь-який його критик, сер Пол Маккартні розуміє, що майже всі основні хіти написані… І написані за часів “The Beatles”. Але йому годі паритися про нові сольні шлягери на кшталт “Bip Bop” (1971)? Хто із живих рок-музикантів сьогодні приносить у світ більше насолоди та радощів, аніж він?

Ірландський літератор та редактор його двотомної збірки Пол Малдун розкладає все по поличках:

– На кожного Вільяма Єйтса (геніальний ірландський поет William Butler “W.B.” Yeats; 1865-1939. – О.Р.), який благополучно дожив до старості, є сотня Вільямів Вордсвортів (геніальний американський поет William Wordsworth; 1770-1850. – О.Р.). Більшість літераторів, як і авторів пісень, із віком помітно згасають, хоча вперто продовжують літературну працю. Подивіться на “The Rolling Stones”, “The Kinks” або “Pink Floyd” – як тяжко їм продовжувати. Тим часом сер Пол, наче вічний двигун, створений, щоб рухатися далі.

*   *   *

Можливо, існують й інші фактори. Американський гітарист-віртуоз Стіві Ван Зандт (Stevie Van Zandt; 1950), який від початку 1970-х лабає на гітарі у мега-гурті “Springsteen E Street Band” Брюса Спрінгстіна, торкається іншої теми:

Стіві Ван Зандт
Стіві Ван Зандт

– Рок-покоління змінило хронологічну концепцію часу. Особисто я знаю мінімум сімох відомих музикантів, яким за вісімдесят, але вони й досі грають. Зважте, усьому “британському вторгненню” (british invasion; термін, що позначає музичне явище, коли у середині 1960-х британська рок-музика почала домінувати  у світових чартах. – О.Р.) найближчими роками набемкає вісімдесят. Коли ми виростали, ніхто із наших бабусь та дідусів не доживав до шістдесяти. Тепер ми присутні при народженні чогось, що я називаю “мистецтвом мудрості”, тобто мистецтва, яке митець не здатен був створити замолоду… Тож виникає законне виправдання, аби продовжувати створювати зріле мистецтво. На публіці сер Пол грає стільки своїх нових творів, скільки йому заманеться, а потім, під завісу, виконує, скажімо, “Hey Jude” – і всі додому повертаються щасливими.

Невгамовний сер Пол Маккартні продовжує креативити у студії, але коли надходить час концерту, він виконує магічний трюк – вчасно вкинути четвертак у музичний автомат. І це безвідмовно діє, із десятиліття в десятиліття. Адже тиха меланхолія його віку і могутня сила слухацької пам’яті давно стали центральними мотивами його творчості.

Не забувайте, це він написав грайливу мелодію “When I’m Sixty-Four” (“Коли мені виповниться шістдесят чотири”) у віці… 16 років, а безсмертну баладу “Yesterday” (“Учора”), одну з найбільш каверованих пісень усіх часів та народів, – майже шість десятиліть тому. Уві сні.

двотомник “The Lyrics 1956 Тo Тhe Present”, 2021 р. А
Двотомник “The Lyrics 1956 Тo Тhe Present”, 2021 р.

*   *   *

…На ранок після вечірки, коли селебрітіс переглянули допрем’єрний показ міні-серіалу “The Beatles: Get Back”, – у маєтку родини Маккартні ледь шерхотять роботи з прибирання: сер Пол прокидається пізно. Учора відтягнулися донесхочу.

Після того, як фільм закінчився і пішли титри, Ді-Джей завів, так би мовити, дискотеку 1960-1970-х. Завирували танці під добірну жменю хітів покоління бумерів (boomer) – так на сленгу міленіали (1981-1996) та зумери (1997- 2012), трохи зневажливо, називають наше покоління, народжене у 1945-1961 рр., тобто у період післявоєнного бебі-буму. Присутні просто купалися у вічній молодості: “Hey Jude”, “We Will Rock You”, “Miss You”. І сер Пол Маккартні знову опинився у центрі уваги: перехиливши кілька трунків, він безжурно вихиляв на паркеті.

Першою до тихої обслуги зійшла Ненсі Шевелл, ще вдягнена у халат. Не зважаючи на метушню офіціанток із кейтерингової служби, на кілька хвилин вона вмостилась у шезлонзі, аби проскролити повідомлення у телефоні: враження від прийняття, подяки гостей, рецензії на вечірку. Тим часом біля басейну робітники завантажували у вантажівку розкладні стільці та коробки зі скляним посудом.

коробка з архівники аудіозаписами лейблу “ЕМІ”
Коробка з архівники аудіозаписами лейблу “ЕМІ”

*   *   *

Врешті-решт з’явився сер Пол.

Здаля він помилувався зосередженою Ненсі, підійшов та мовчки вмостився в іншому кріслі. З голови у нього не йде заплакане обличчя молодшої дочки Стелли, коли учора із батьком та дивилася фільм. Потім доня зізналася:

– Коли я переглянула стрічку, то зрозуміла, як багато часу ми, діти, провели разом із безжурним татом, котрий оговтувався від колотнечі та розриву з учасниками “Бітлз”. Нам навіть не уявлялося, що тим часом ми були для нього важливою частиною творчості, яка раптом завмерла. Ми, його діти, були невід’ємною частиною непростих процесів, в епіцентрі яких опинився сумний тато. Це було нелегко, і тривало набагато довше, аніж ми раніше собі уявляли. 

Минає час, діти знаменитих рокерів стають старшими за своїх зоряних батьків.

Уже 45-річний – Шон Леннон (Sean Lennon; 1975), якому минуло п’ять років, коли застрелили його батька. І тепер, коли 88-річна Йоко Оно (Yoko Ono; 1933) відійшла від ділового життя, саме він представляє інтереси родини у спільному бізнесі “The Beatles”. Мислить Шон, як і належить нащадку рок-легенди:

– Час примусив нас вирости, щоб пом’якшити раніше встановлені жорсткі кордони та набагато більше цінувати одне одного. Сер Пол для мене – справжній герой, на одному рівні з покійним татом. Мама моя теж любить Пола і дуже цінує. У минулому між ними існувало непорозуміння, і ніхто це не заперечував. Але напруженість, яку ми колись відчували – гіперболізована чи ні – тепер перетворилася на живу історію реальних людей.

Якби вам пощастило того ранку посидіти із сером Полом Маккартні та погомоніти на закритому ґанку, ви б дізналися про його найближчі проєкти. Деякі з них завершені, деякі – відкладені до 80-річчя.

обкладинка дитячої  книжки “Зелений підводний човен Грандуда” 1
Обкладинка дитячої книжки “Зелений підводний човен Гранд’юда”

*   *   *

Отже, про найсвіжіші новини з життя “наймилішого із бітлів”.

Наприкінці вересня 2021 р. в американському видавництві “Puffin Books” світ побачила його друга дитяча книжка “Зелений підводний човен Гранд’юда” (“Grandude’s Green Submarine”), розрахована на малечу віком від 3 до 5 років. Див. тут. Нагадаю, перша книжка з картинками “Hey, Grandude!” сера Пола Маккартні здобула світовий успіх у вересні 2019 р., стала бестселером №1 у рейтингу газети “New York Times”, розлетілася накладом 300 тис. примірників та перекладена 32 мовами. У цій серії автор вивів чарівного дідугана Гранд’юда, прізвисько (типу Гранд-чувак) якого колективно вигадали вісім онуків музиканта.

Далі. Сер Пол Маккартні напружено співпрацює зі сценаристом Лі Холлом (Lee Hall; 1966), відомим за картинами “Біллі Елліот” (2000), “Бойовий кінь” (2010) та мюзиклом “Кішки” (2019), над театральною музичною версією знаменитого різдвяного кінофільму “Це чудове життя” (“It’s А Wonderful Life”; 1946). Не сидиться на місці 18-разовому володарю премії “Grammy”, двічі введеному до Зали слави рок-н-ролу (Rock Аnd Roll Hall Оf Fame): спочатку – як учасник “The Beatles”, потім – як сольний виконавець: він хоче закінчити і показати нам свій перший мюзикл.

Ще далі. У черзі невідкладних справ зазначена пісня у стилі квазі-“Бітлз”, яку врешті-решт йому слід закінчити. Невдовзі після смерті Джона вдова покійного розіслала живим учасникам ліверпульської четвірки демо-записи, накидані чоловіком на домашній студії. Пол Маккартні, Рінго Старр і Джордж Харрісон творчо попрацювали над трьома номерами, але власні треки додали лише до “Free Аs А Bird” (“Вільний як птах”) і “Real Love” (“Справжнє кохання”). Хоча покійний Джордж Харрісон свого часу назвав третю леннонівську пісню – “Now Аnd Then” (“Зараз і потім”), “гр***ою фігнею” (“f***ing rubbish”), сер Пол хоче завершити трек.

сер Пол Маккартні на концерты в “Tokyo Dome”, Токіо, Японія, 2017 р.
Сер Пол Маккартні на концерты в “Tokyo Dome”, Токіо, Японія, 2017 р.

Образи давно забуті. Лише Полу Джон дозволяв називати себе “чотириоким” (“four-eyes”), бо лише Джону Пол дозволяв себе дражнити “вутлогрудим” (“pigeon chest”). Та й йому, сьогодні “найуспішнішому композитору світу”, згідно з Книгою рекордів Гіннеса, котрий створив або написав у співавторстві 188 топових у Великобританії платівок, 33 з яких посідали №1, – не личить пасувати перед труднощами, бо для нього кайф – здійснювати неможливе. 

Нарешті, сер Пол Маккартні також хотів би вирушити у турне, «на трасу», адже гастрольне життя, як і колись, його бадьорить. Він невпинно жартує:

– Тривалий час я на це наважуюся. По-іншому в мене не виходить. Оскільки я – тобто потрійне “П”, професійний артист Пол (Professional Performing Paul)!

*   *   *

Якщо наважитися і запитати: – “Сер Пол, чому й досі ви продовжуєте?”, – гадаю, він відповість:

– І надалі я планую жити. Це в принципі моя головна ідея.

І досі він не хоче з першого ряду партеру спостерігати за своїм молодим успішним “Я”. Його завжди молоде “Я” хоче на сцену, у світло рампи, бо ще має що сказати світові.

Олександр Рудяченко

Використані джерела: 1, 23456789,  101112,  1314


Джерело: “The Beatles”. Іноді вони повертаються

Вас може зацікавити