Асєєв: Розповіді про підготовку штурму в’язниці “Ізоляція” у Донецьку – сценарій низькопробного бойовика

Ексклюзивне інтерв’ю колишнього в’язня “Ізоляції” Станіслава Асєєва агенції “Інтерфакс-Україна”

Напередодні ви повернулися з Франції та Німеччини, де розповідали про донецьку в’язницю “Ізоляція”, в якій самі провели понад 2 роки. Розкажіть докладніше про ці візити.

— Мій візит відбувався у рамках програми МЗС України “Ізоляція: must speak”. Вона була започаткована рік тому з метою привернути увагу до секретної в’язниці “Ізоляція” не лише в Україні, а й за кордоном. В Україні ця тема піднята на президентський рівень, є у Тристоронній контактній групі, але на Заході про неї не знає практично ніхто.

Посольства України у Німеччині та Франції організували цілу програму дій. Я приїхав з Ігорем Козловським, колишнім в’язнем совісті в Донецьку та Іриною Рябенькою, режисером фільму про “Ізоляцію”, який якраз був створений у Німеччині.

У Берліні та Парижі я провів низку зустрічей із депутатами парламентів, передав списки катів з тюремної адміністрації з їхніми особистими даними та фото, акцентувавши увагу на тому, що “Ізоляція” – це гуманітарний виклик у Європі, який існує з 2014 року. Я також розповідав місцевим правозахисникам та українській діаспорі, зокрема в Гамбурзі та Ніцці, що відбувається на окупованих територіях. В обох країнах пройшли презентації німецької та французької версій моєї книги “Світлий шлях”. До речі, у МЗС Франції зараз уперше почули про “Ізоляцію”.

Крім того, нещодавно відбувся візит і до США: Вашингтон та Нью-Йорк. Співробітники держдепартаменту та конгресмени вже знали про затримання в Україні екс-коменданта та головного злочинця “Ізоляції” “Палича”, напередодні я спілкувався з американською пресою.

Наразі ми продовжуємо рухатися в рамках цієї програми. Наступного року плануються зустрічі та презентації у Відні, Брюсселі при штаб-квартирі НАТО та ще низці європейських держав.

Можу лише уявити, який слід могло залишити перебування в “Ізоляції” у вашому житті. А як реагують ті високопосадовці західних країн, з якими ви спілкувалися?

— Розповіді про тортури струмом чи зґвалтування не є для них чимось новим в історії людства. Тобто вони розуміють, що це ті самі проблеми, які існують по всьому світу в рамках локальних конфліктів – в Іраку, Афганістані, Судані. Відкриття для них лише в тому, що наразі це відбувається ще й у Європі, на українському Донбасі.

Вони холодно сприймають таку інформацію, тиснуть руку і запевняють, що намагатимуться зробити все можливе.

Якою є ваша особиста мета таких візитів?

— Цілі дві: тактична та стратегічна.
Перша полягає в тому, щоб накласти санкції на злочинців “Ізоляції”, дані про які ми надаємо. Адже, як виявилося, якщо той самий “Палич” (Деніс Куликовський, екскомендант в’язниці), який після всіх своїх звірств опинився в Україні, вільно жив у Києві цілих два роки, то ці люди можуть бути будь-де. Потрібно розуміти, що керівництво “Палича” – це дуже багаті люди. Наприклад, “Ленін”, він же Василь Євдокимов, начальник центру спеціальних операцій так званого “Міністерства держбезпеки ДНР”. Ці люди не збираються все своє життя жити у Донецьку. Є й політичний момент: якщо санкції буде накладено, це автоматично дасть сигнал Росії про те, що в США знають про існування “Ізоляції” і заперечувати вже буде складніше.

Стратегічно “Ізоляція” має стати проблемою для Росії на міжнародному рівні, щоб вони змушені були її закрити. Звичайно, вони ніколи офіційно не визнають, що мають до неї відношення, відповідно, публічного закриття не буде. Але щоб уникнути розголошень, подібних до моїх, та інших постраждалих ув’язнених, цілком можливо, що це місце закриють по-тихому, переведуть людей до офіційних в’язниць. Для цього потрібний тиск на Росію через Держдепартамент і Конгрес США, парламенти європейських країн.

Багатьох місяць тому вразила новина про те, що “Палич” жив у Києві 2 роки. Відомо і про його подільника з числа колишніх ув’язнених “Ізоляції” Євгена Бражнікова, який після обміну утримуваними у 2019 році і донедавна також перебував і вільно переміщався Україною, не будучи навіть затриманим. Чому, на вашу думку, таке можливе?

– Це абсолютно абсурдна ситуація. І вона стала можливою через особливості функціонування нашої судової системи.

У СБУ за Бражниковим провели слідство і висунули підозру. У його справі проходять 9 потерпілих та близько 20 свідків. Усі вони кажуть одне й те саме – ця людина знущалася з ув’язнених. Він і сам був ув’язненим, але де-факто був частиною тюремної адміністрації та вільно переміщався по “Ізоляції”, маючи мобільний телефон. Усі ці докази прикріплені до матеріалів справи. Однак суд вважав, що загрози його тиску на свідків і потерпілих немає, як немає і загрози втечі, тому не вжив щодо нього жодних запобіжних заходів.

Бражнікова відпустили, віддали закордонний паспорт.

Коли ж на нього порушили кримінальну справу, перші пів року він просидів під домашнім арештом. До речі, спочатку судити Бражнікова мали у Покровську Донецької області. Але нам, як потерпілим, вдалося перенести суд до Києва, де він не має жодних зв’язків. Він одразу втік за кордон. Хоча до цього моменту розповідав, що справа розвалиться, перш ніж дійде до суду. А якщо й дійде, то розвалиться прямо у суді.

Вам відомо, в якій країні він зараз?

— Він виїхав на Лазурний берег, перебуває у Марселі у Франції. І тепер просить там політичного притулку.
До речі, захисту у Франції він просить, бувши обвинуваченим в Україні за двома особливо тяжкими статтями – це жорстоке поводження з цивільними та військовими, а також участь у незаконних формуваннях.

Чи є, в принципі, якесь рішення суду щодо нього?

— Ні. Суд над ним ще навіть не розпочинався. Річ у тім, що, ще в Україні, ні він сам, ні його адвокат не були на суд. Адвокат завжди повідомляв, що хворіє або в нього інше паралельне засідання.

Востаннє суддя зробив відвід адвокату і звернувся до колегії адвокатів, щоб йому зробили догану. На наступному засіданні має бути інший представник захисту. Я сподіваюся, що вдасться провести попереднє засідання, після чого може бути ініційовано процедуру подання Бражнікова до розшуку.

Коли за планом має відбутися таке судове засідання?

– Воно відбудеться 23 грудня.

До речі, коли ви були у Франції, — ви повідомляли про це?

— Безперечно, я порушив це питання в Парижі. На цей момент не можу повідомляти деталі, оскільки це тонка дипломатична робота і говорити передчасно. Я сподіваюся, що наше МЗС також допоможе вирішити це питання: щоб Бражникову не дали політичного притулку у Франції, оголосили у розшук по лінії Інтерпол та привезли до України під конвоєм.

Повертаючись до “Ізоляції” – ви кажете, що Бражников спочатку був ув’язненим і водночас брав участь у побиттях людей. Як це відбулося?

Дуже просто. Половина ув’язнених “Ізоляції” – це місцеві бойовики. У буквальному значенні: полковники, майори, капітани. Сам Бражніков ще зі Стрєлковим у 2014 році розпочинав “Руську весну”. Має медаль за оборону Слов’янська. Коли Стрєлков втік зі Слов’янська до Донецька, всю зброю, яку він вивіз, розмістив на заводі у Донецьку, де працював Бражніков. Після Стрєлков втік до Росії, а Бражникова згодом через цю зброю заарештували свої ж, кинули на підвал.

Коли Бражников зрозумів, що таке “Ізоляція”, швидко зорієнтувався та почав співпрацювати з адміністрацією, щоб його не чіпали. Разом із “Паличем” став “витягувати” свідчення та бити людей, при цьому отримавши 8 років позбавлення волі за незаконне зберігання зброї.

Єдиний варіант, який йому залишався, – потрапити по обміну в Україну. І він потрапив до цих списків. У якомусь сенсі його можна зрозуміти, бо зараз він у Марселі, а в “ДНР” він сидів би на нарах ще багато років.

У ЗМІ можна знайти прізвище ще одного фігуранта “Ізоляції”, який був пов’язаний із Бражніковим – це Олексій Кусков. Україна забрала його у рамках обміну з Донецька ще у 2017 році. Чи відомо вам щось про нього?

— Мені б хотілося дізнатися… З огляду на те, що я писав на нього заяву в СБУ. Справа в тому, що ця людина разом із Бражниковим та “Паличем” брав участь у спробі групового зґвалтування. Вночі 2017 року вони зайшли до нашої камери. Побили ув’язненого – Женю Ставцева, який зараз утримується у Макіївській колонії. Шматків Бражніков тримали його за плечі, підійшов “Палич” і розстебнув ширинку. І хоча самого факту зґвалтування на той момент не відбулося, проте це спроба.

Моя заява із СБУ потрапила до поліції, ті спустили на якийсь район на Донеччині, на цьому справа затихла. Я не знаю, де він і чи в Україні він взагалі. Може, й він теж утік. На жаль, так працює наша правоохоронна система.

Щодо самого “Палича” – трохи вище вже згадувалося про те, що він пробув у Києві 2 роки, але був затриманий лише на початку цього листопада. Як можна зрозуміти, саме ви стали ключовою фігурою, яка посприяла цьому. Чому так сталося?

— У лютому 2018 року “Палич” прибрали з “Ізоляції”. Приводом стало те, що він в черговий раз “переламав” всю в’язницю, включаючи жіночі камери і побив одного з ув’язнених настільки, що в того не розплющувалися очі. Наступного дня, все ще перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, він вигнав людей надвір і почав бити. Власні підлеглі викликали начальника “Палича” – “Леніна” із МДБ. Той кинув “Палича” на підвал. Після цього він зник.

Його стали привозити до нас знову влітку 2018 року для катувань у підвалі, де він “відпрацьовував” когось із ув’язнених та знову кудись відвозили. Зрештою, “Палич” втік із Донецька до Росії. Думаю, він розумів, що рано чи пізно його свої й уб’ють, оскільки він володів величезною кількістю інформації, та й по горло був у крові. Але і в Росії його перебування – питання часу, доки не знайде ФСБ.

Коли справу щодо фігурантів “Ізоляції” передали до Червоноармійського районного суду Донецької області, я побачив, що “Палич” у цій справі немає. Я зателефонував до поліції, де мені повідомили, що він перетнув російсько-український кордон 23 квітня 2019 року, і що судити його заочно не можуть, оскільки він в Україні.

Я зателефонував Христу Грозєву, розслідувачу Bellingcat, і повідомив цю інформацію. За добу він її підтвердив через колишніх офіцерів СБУ, які тоді “вели” Палича. Я не можу розголошувати деталі, але, як розумію, саме вони й сприяли його виїзду із Росії. Не знаю, що в СБУ могли йому пообіцяти, але, як мінімум, життя. Близько півроку вони використовували “Палич” у своїх цілях. Після чого сталося, що нам поки що не до кінця зрозуміло і те, з якоїсь причини його відпустили.

Згодом, після зустрічей із колишніми СБУшниками, ми знайшли того, хто знав, де на той момент знаходився “Палич”. Ми звернулися до поліції та попросили його затримати. Ми сказали, що не сьогодні-завтра отримаємо його адресу і звернулися за забезпеченням оперативного супроводу. У поліції пообіцяли виконати, та передали всю інформацію СБУ. Вони не змогли знайти “Палича”, але вийшли на нашого інформатора. “Притиснули” його. Так “Палич” знову потрапив до СБУ, його затримали.

Створюється відчуття з ваших слів, що “Палич” пів року “попрацював” на СБУ, розповів потрібну їм інформацію, а після його просто дали спокій

— Але… ви розумієте, з урахуванням того, хто ця людина, як вона з 2014 по 2019 рік цілодобово, без перебільшення, катувала, вбивала і ґвалтувала людей, щоб він не розповів СБУ, не може бути жодної угоди, яка закінчиться її свободою. Можливе ще якесь потурання на суді, наприклад, мінус рік-два за підсумком вироку, але ж не можна його просто відпускати, щоб він спокійно жив у Києві. Це неможливо.

Якщо у вас якась інформація, де зараз “Палич” і що з ним відбувається?

– Зараз із ним активно працює СБУ. Він під арештом і дає свідчення. Я знаю, що його допитують кілька годин на день. Він має таку кількість інформації, що його місяцями можна допитувати, але де конкретно його утримують, я не знаю.

Ви як колишній в’язень “Ізоляції”, можливо, чули про спробу української сторони, що нібито мала місце, звільнити ув’язнених, взявши в’язницю штурмом?

– Я не просто чув. Мені довелося пояснювати цю ситуацію в Парижі, бо навіть там ставлять ці питання.

Люди, які розповідають нібито про штурм, який вони хотіли зробити у 2019 році, не розуміють, що таке “Ізоляція”. І в цьому їхня велика проблема. Штурм не можливий ні з погляду людини, яка там сиділа, ні технічно. Навколо мінні поля, необхідно завести групу спецназу на окуповану територію, найімовірніше, через Росію. Потрібна зброя, і вона має бути вже підготовлена ​​у схованках у Донецьку. Це означає, що має бути своя людина. Після заходу група має розміститися у місті, бо штурмувати “Ізоляцію” одразу з автобуса неможливо. Далі, необхідно, як мінімум, кілька днів вести спостереження за в’язницею, тому що час від часу там проводяться тренування спецназу МДБ. Сьогодні там може бути 5 людей, завтра 25 та всі озброєні.

Хоч би як парадоксально це звучало, але “Ізоляція” – найнезахищеніше місце несвободи в Донецьку. Це величезна територія колишнього заводу. Частина її виходить на приватний сектор, там немає навіть паркану і стоять лише сигнальні розтяжки. Більше того, співробітникам в’язниці навіть на думку не може спасти, що хтось взагалі може добровільно зайти на територію. Решта обнесена парканом і є 2 блокпости. Тобто – теоретично здійснити штурм уночі, коли залишається лише чергова зміна, можливо.

Але люди, які розповідають ці сумнівні історії про штурм, не розуміють, хто сидить у “Ізоляції”. Наприклад, ви відкриваєте 8-му камеру, там сидить 20 людей, все в цивільному одязі. За 28 місяців мого перебування у в’язниці не було жодного дня, щоб я не сидів із кимось із бойовиків. Поруч може сидіти полковник 3-ї бригади, майор 1-ої бригади, кілька колишніх МГБшників, кілька перевізників, які перебувають там тиждень і не розуміють, що відбувається, думаючи, що завтра їхня дружина звідти витягне. В іншому є 2-3 особи з проукраїнськими поглядами, така ж кількість тих, хто справді має відношення до українських спецслужб і ще будь-хто, навіть бізнесмени там можуть сидіти, з яких роблять “шпигунів”. Уявіть ситуацію: відчиняються двері, перебита вся охорона, заходять люди в балаклавах і каже – пішли… Як ви розділяти цих людей, хто бойовик, а хто просто перевізник? Плюс є підвал, де взагалі не зрозуміло кількість ув’язнених. Знову ж таки, коли ініціатори штурму кажуть, що збиралися звільнити 51 заручника, це що – автобусний тур? Ну… тоді потрібні 2 автобуси. Як ви збираєтеся їх вивозити, і хтось з них погодиться з вами піти, включаючи три жіночі камери.

Більше того, пан із позивним “Лермонтов”

(справжнє прізвище – Михайло Ніколов), який нібито повинен був брати участь у цій спецоперації, якось в інтерв’ю сказав, що після штурму група збиралася ще й підірвати в “Ізоляції” всі склади з боєприпасами. Враховуючи, скільки боєкомплектів там знаходиться, Знесло б частину району, і справа навіть не в цьому, бо сенс таких операцій якраз у тиші… Через 10 хвилин після вибуху весь Донецьк буде оточений, будуть перекриті виїзди з міста.

Тобто все це – сценарій низькопробного бойовика. І ціль цих людей полягає не більше, ніж у спробі “хитнути” Офіс президента на тлі всіх історій з “вагнерівцями”, “Паличем” тощо. Вони грають на емоціях, щоб сказати, що у президента чергова “зрада”, мовляв, “вони готували, а Зеленський все скасував”. Безперечно, сьогодні є речі, за які можна критикувати владу, але не треба перетворювати долі людей на рекламну історію.

“Ізоляція” – це доля. Там справді жорстоко катують і ґвалтують. Але саме це і не дає права розповідати абсолютну нісенітницю людям, які просто не обізнані про деталі цього місця.

Ви як колишній в’язень “Ізоляції” повернулися в Україну з обміну у 2019 році. Власне, питання обміну та звільнення людей з окупованих територій вже довгий час є одним із головних у Тристоронній контактній групі. На вашу думку, чи можливий механізм, який би перешкоджав бойовикам потрапляти в Україну в рамках обміну?

— Останній обмін відбувся у квітні 2020 року. Україна тоді забрала 20 людей. Троє їх уже під судом. Бойовики віддають незрозуміло кого – таких, як Бражніков. Але ми не можемо їх не забирати. Коли СБУ їм каже – це ваші бойовики і ми не бажаємо їх забирати, вони відповідають: тоді ви не отримаєте Асєєва, Іванова, Петрова та інших, кого ви запитуєте. Або взагалі нічого не буде. І ми не можемо позбутися цієї практики.

Більше того, зі мною самі пов’язувалися колишні бойовики, які відсиділи в “Ізоляції”. Вони питали, яким чином можна потрапити до обмінного фонду. Запевняли, що не причетні до насильства, а, наприклад, просто відкривали-закривали шлагбауми, але ж їм дали по 15 років. При цьому вони одразу згадують, що є громадянами України. Я питаю: ви нічого не переплутали?

Тобто немає жодної гарантії, що при наступному обміні нам знову не віддадуть таких військових злочинців. Це вдарить ще й за іміджем нашої країни, бо ми їх забираємо, а потім вони виїжджають до Франції та просять там притулку. Може початися міжнародний скандал – а як виходить, що ці злочинці з Донецька потрапляють до Марселя?

На вашу думку, скільки в ОРДЛО може насправді ще утримуватися людей з проукраїнськими поглядами, яких звинувачують, наприклад, у шпигунстві тощо?

— За офіційними даними у так званих “республіках” утримують 301 особу. З них чотири десятки – військові, решта – цивільні. Але я впевнений, що ця цифра набагато більша, бо досі є такі місця, як “Ізоляція”, колишні приміщення СБУ, підвали та їх багато.

Багато?

– Так, і вони функціонують. У підвалі МДБ на Шевченка, 26, де я провів перші півтора місяці, утримуються люди, і в Ленінському районі біля телецентру. Тільки по Донецьку безліч цих неофіційних місць, а ще Макіївка, Харцизьк, Луганськ… Але дуже складно сказати, яка кількість людей там може бути.

На практиці люди, які отримують політичні статті – це шпигунство, екстремізм, тероризм дуже часто не мають взагалі жодних поглядів. Я сидів із людьми, у яких забрали бізнес у центрі Донецька. Як це можна зробити? Тільки давши статтю “шпигунство” і, як вони це називають, “націоналізувати” майно. Або ті ж перевізники, яких робили “терористами”, підкидаючи їм тротил у машину, поки вони переїжджали через блокпости, звинувачуючи їх у зв’язках із СБУ. Тому саме проукраїнськи налаштованих, які б потрапляли за пости в соцмережах насправді не так уже й багато.

Джерело: https://interfax.com.ua/news/interview/787099.html

Вас може зацікавити