Хорватський досвід: повернення тимчасово окупованих територій та вступ до НАТО та ЄС

У цей складний для України час нам потрібно ще раз уважно поглянути на досвід Хорватії щодо повернення тимчасово окупованих територій та вступу до НАТО та ЄС. Автор – ОЛЕКСАНДР ЛЕВЧЕНКО

На тлі телефонних переговорів Байдена-Путіна, а потім Байдена-Зеленського, прем’єр-міністр Хорватії Андрій Пленкович відвідав Київ з офіційним візитом, який був менш помітний в інформаційному просторі України. І шкода. У цей складний для України час нам потрібно ще раз уважно поглянути на досвід Хорватії щодо повернення тимчасово окупованих територій та вступу до НАТО та ЄС.

Нагадаю лише кілька дуже важливих фактів наших двосторонніх відносин.

5 грудня 1991 року Хорватія однією з перших у світі визнала державну незалежність України, а 11 грудня 1991 року Україна стала третьою державою у світі, яка визнала державну незалежність Хорватії. Тому офіційний візит хорватського прем’єр-міністра відбувся під час важливої ​​події: 30-річчя відзначення взаємного визнання відновлення державної незалежності.

Зустріч Володимира Зеленського з прем’єр-міністром Хорватії Андрієм Пленковичем

Під час візиту Андрій Пленкович та Президент Володимир Зеленський підписали спільну Декларацію про європейську перспективу України, в якій відзначено повну підтримку Загребом процесу європейської та євроатлантичної інтеграції України, відбулося чергове засідання Спільної міжурядової комісії з економічного співробітництва за підсумками візиту. За результатами зустрічі було підписано три двосторонні угоди та підсумковий протокол, а також українсько-хорватський бізнес-форум, який відкрили двоє прем’єр-міністрів. Тобто візит глави уряду є досить дружнім для нашої країни, але я хотів би зупинитися на кількох дуже важливих речах, які були за кадром.

Перш за все, багато в чому ми маємо схожість між історичною долею наших країн і обох народів. Нагадаю, що наприкінці VI століття з території сучасної України, середньої та верхньої приток Дністра, хорватські племена переселилися в новий регіон проживання – між Дунаєм та Адріатичним морем. Це унікальний випадок міграції слов’ян з нашої території на нові території, зокрема на Балканський півострів. Адже слов’янське населення, яке переселялося, дало назву новій державі за хорватськими племенами.

Проте не всі хорватські племена покинули свої землі на верхньому Дністрі: деякі з них залишилися, а в історії нашої держави вони відомі як «білі хорвати», які згодом стали етнічною частиною українського народу, який почав зароджуватися у державі Русі з центром у Києві.

Через певний історичний період хорвати, як і наші російсько-українські предки, втратили свою державність, але в 1991 році її відродили.

І тут, увага: хорвати відразу потрапляють у лещата зовнішньої агресії та внутрішнього відокремлення, яке супроводжувалося тимчасовою втратою 27% власної території. Їм довелося створити власні збройні сили з нуля та забезпечити їх належне оснащення в рамках міжнародного ембарго на поставки зброї.

В результаті тимчасову втрату територій замінив процес їх поступового повернення спочатку силовим шляхом. Це стосувалося земель, віддалених від хорватсько-сербського кордону. Але частина територій – Східна Славонія, західний Срем і Баранья, що межують з Сербією – були окуповані мирно – шляхом дипломатичних і політичних переговорів, а також підписання Ердутської угоди, яка багато в чому нагадує Мінськ.

Процес мирної деокупації тривав два роки і використовував механізм миротворчої місії ООН, яка відігравала важливу роль у процесі реінтеграції. Там також відбулися місцеві вибори до введення хорватського контролю над неконтрольованою ділянкою хорватсько-сербського кордону.

По всій країні також були радикали, які закликали використовувати армію в процесі деокупації, а не м’яку політико-дипломатичну силу. Тим часом президент Республіки Хорватія Ф. Туджман заявив, що військове звільнення територій на кордоні з Сербією, де розташовані регулярні сербські війська, буде дуже дорогим для хорватського народу, тому він не дозволить спекуляцій на цій темі. У той час хорватська армія мала окремі автономні добровольчі загони, які діяли з перших днів агресії проти хорватської державності, але їх суворо попереджали про кримінальну відповідальність за підтримку політичних атак на курс мирної реінтеграції.

Противники позиції президента Ф. Туджмана, які представляли себе великими патріотами держави, не наважилися на відкритий бунт, який загрожував нинішній владі. І лише з роками більшість з них визнали політичну мудрість рішення глави хорватської держави на шлях мирної деокупації.

До речі, ці території отримали особливий статус, але більшість із них стосувалися економічного характеру – шляхом оголошення вільних економічних зон, звільнення від низки податків та фінансового стимулювання центральної влади щодо створення нових робочих місць на колишніх окупованих територіях. Були певні політичні поступки, але після повернення колишніх окупованих територій до державно-правового простору Хорватії про них поволі «забули».

Українська держава також пройшла через військову деокупацію частини окупованих територій українського Донбасу влітку 2014 року. Зараз, як і в Хорватії, ми переживаємо процес мирної реінтеграції. У Хорватії, як і раніше, є велика кількість противників процесу мирної реінтеграції, які представляють себе великими патріотами. Лише заміна мирної реінтеграції військовими спровокує масштабну війну з Росією, а Москва буде грати в інформаційну гру у світових ЗМІ, ніби Україна є агресором, хоча йдеться про наші території. І тоді колективні санкції Заходу проти Москви навряд чи будуть застосовані, тому що США, Франція, Німеччина та країни НАТО бачать вихід у Мінських угодах, настільки схожих на Ердут, які лишають перспективу повернення тимчасово непідконтрольних територій Донбасу її законному власнику – українській державі. І без деокупації наших територій на Донбасі, або, як деякі пропонують, відмови від них взагалі, ми не дійдемо до звільнення Кримського півострова, що насправді є завданням російської зовнішньої політики.

Тож давайте будемо дуже пильними. Замість Мінських угод Москва підпише не найкращий для України документ і звинуватить Київ у зриві мирного процесу та звернеться до ЄС з проханням скасувати санкції проти Росії, бо Україна нібито саботувала Мінські домовленості, про які Москва говорить протягом багатьох років.

Але Київ унеможливить такий бажаний для Москви сценарій своєю державною підтримкою Нормандського формату та Мінського процесу, тому що сьогодні це є першочерговим національним інтересом. А після повернення тимчасово окупованих територій Україна матиме набагато відкритіший шлях до вступу до НАТО та ЄС, як це успішно зробила наша дружня Хорватія.

Джерело: https://ukrainianpost.com/politics/98-croatian-experience-return-of-the-temporarily-occupied-territories-and-accession-to-nato-and

Вас може зацікавити