27 грудня. Пам’ятні дати

Цими днями 1929 року в Україні почалася масова колективізація, що, зрештою, призвела до Голодомору 1932-1333 років

27 грудня 1929 року на Всесоюзній конференції аграрників-марксистів Сталін оголосив про згортання політики НЕПу і перехід до другого комуністичного штурму, який передбачав усуспільнення приватної власності селян та земельних ділянок і організацію життя у формі комун. Законодавчу базу для такого рішення – постанови «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» та «Про заходи по зміцненню соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством», політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило на початку 1930-го.

«Успіхи» не забарилися: станом на кінець 1930 року в Україні було розкуркулено 70 407 господарств, 31 593 сім’ї були вислані за межі України – у північні райони СРСР та у Сибір.

Такими ж темпами зростала і соціальна напруга на селі. У різних частинах України спалахують стихійні чи організовані виступи і повстання. Загалом впродовж 1930-го року ОДПУ зафіксувало понад 4 тис. масових виступів, в яких прийняло участь майже 1,2 млн. осіб.

Протягом 1931 року розкуркулення набрало ще більших масштабів. Однак Москві цього було замало, і вона продовжувала цей процес: податковий тягар на індивідуальні господарства збільшили у 2-3 рази, селянам заборонили реалізовувати на ринках вирощену продукцію, зобов’язавши здавати її державі за вкрай низькими цінами. До того ж найбільш упертих і непокірних могли оголосити куркулями чи підкуркульниками і вивезти з села. І як наслідок, багатьом селянам не лишалось нічого іншого, як вступати до колгоспів.

Але й колгоспникам велося не краще: хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, майже весь урожай забирала держава.

Хлібозаготівельна кампанія 1931 року спричинила в Україні голод. До весни 1932 голодною смертю померло понад 100 тис. українців. Ця ситуація ще більш загострила антикомуністичні настрої в суспільстві. Україною знову котяться протести. Цей селянський рух опору показав владі що, попри увесь тиск і терор, українське село не змирилося.

Саме тоді Сталін в одному з листів до Кагановича написав свою відому фразу: «…Якщо не візьмемося просто зараз за виправлення становища на Україні, Україну можемо втратити». Тож комуністичний режим взявся до «остаточного вирішення» українського питання. І таким «вирішенням» став Голодомор 1932-1933 років.

Події дня

27 грудня 537 року у Константинополі, столиці Візантійської імперії, освячено, відбудований після пожежі 532 року, Собор святої Софії.

Перший храм на честь святої Софії був побудований на тому місці ще у 326 році при імператорі Костянтині. Протягом наступних століть храм неодноразово руйнувався і відновлювався, поки пожежа 532 року повністю його не знищила. Новозбудований Собор став справжньою прикрасою столиці Візантії та протягом майже тисячоліття був головним храмом православного світу. З Собором святої Софії пов’язано чимало знаменних подій. Так 16 липня 1054 року в стінах Софійського собору посланець Папи римського Льва IX кардинал Гумберт піддав анафемі візантійського патріарха Михаїла Керуларія, що стало однією з причин розколу християнства на Західну (Римську) та Східну (Константинопольську) церкви. Разом з тим, за переказами, саме в Соборі святої Софії посли князя Володимира познайомилися з православною вірою. До розграбування хрестоносцями Константинополя в 1204 році у соборі також зберігалася Туринська плащаниця. У 1453 році султан Мехмед II завоював Константинополь, і перетворив Собор святої Софії на мечеть Айя-Софія. Турки добудували чотири мінарети, всередині храму замазали вапном святі візантійські мозаїки, а на стінах повісили щити з верблюжої шкіри з сурами. У 1935 році президент Турецької Республіки Ататюрк заснував в Айя-Софія музей, і мозаїки були розчищені. У 1985 році храм занесений до Списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО. У 2020 році президент Туреччини Реджеп Ердоган заявив, що наказ Мустафи Кемаля Ататюрка є недійсним. Крім того, він вирішив змінити статус собору, перетворивши його на мечеть. Проти перетворення Святої Софії на мечеть виступила ЮНЕСКО. Попри протести, 24 липня 2020 року, вперше за 86 років, в Соборі святої Софії здійснено перший намаз після зміни статусу собору з музею на мечеть.

27 грудня 1979 року, за рішенням керівництва СРСР, радянські війська вторглись на територію Афганістану.

Так почалася Афганська війна, яка тривала довгих десять років. У квітні 1978 року, в результаті військового перевороту, до влади в Афганістані прийшли комуністи на чолі з Хафізуллой Аміном. Однак Амін не користувався підтримкою громадян, і після його спроби запровадити примітивну комуністичну диктатуру з однопартійною політичною системою в країні почали формуватись повстанські мусульманські сили – загони моджахедів, які виступили проти режиму. Коли стало очевидно, що Амін не в змозі впоратись з повстанцями, Політбюро ЦК КПРС прийняло рішення про введення радянських військ в Афганістан. Через це на міжнародній арені Радянський Союз потрапив практично в повну ізоляцію. Уже 3 січня 1980 року 52 держави світу вимагали термінового скликання Ради Безпеки ООН з афганського питання, заявивши, що ця збройна інтервенція дестабілізувала становище в регіоні й загрожує міжнародній безпеці та миру. Згодом радянську інтервенцію засудила Генеральна Асамблея ООН. Проте реальні дії щодо припинення агресії в Афганістані СРСР розпочав лише після 1985 року, коли радянське керівництво очолив М. Горбачов. Перемовини між учасниками афганського конфлікту, що велися під егідою ООН, завершилися підписанням 14 квітня 1988 року Женевських угод делегаціями Афганістану, Пакистану, а також СРСР і США як держав-гарантів. ООН спостерігала за виконанням Женевських угод, відповідно до яких остаточне виведення радянських військ з Афганістану завершилося 15 лютого 1989 року. Через Афганську війну пройшло понад 150 тисяч українців, призваних до лав Радянської Армії. Додому не повернулися майже 3,5 тисячі воїнів. Про Афганську війну можна почитати в книжці Нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич «Цинкові хлопчики» (спогади безпосередніх учасників війни), а досить несподіваний кінематографічний образ тієї епохи і тієї війни створив Олексій Балабанов у фільмі «Вантаж 200».

75 років тому (1945) створено Міжнародний валютний фонд (МВФ) – спеціалізовану установу ООН.

Фонд заснований для регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу. МВФ сприяє міжнародній фінансовій стабільності і співробітництву у валютно-фінансовій сфері. Він також прагне сприяти міжнародній торгівлі, високій зайнятості та сталому економічному зростанню, а також скороченню бідності в усьому світі. Нині членами МВФ є 188 країн. Україна приєдналась до МВФ 3 вересня 1992 року.

У цей день народилися

 в Україні…

Іван Алчевський (1876- 1917), співак (ліричний тенор), громадський діяч; організатор, голова українського літературно-мистецького товариства «Кобзар».

Родина Алчевських
Родина Алчевських

Був четвертою дитиною в родині харківського банкіра та промисловця Олексія Алчевського та громадської діячки, засновниці недільних шкіл для дорослих Христини Алчевської. Закінчив природниче відділення Харківського університету, але все життя присвятив оперному співу. Виступав на сценах російських і багатьох закордонних оперних театрів: Петербурга, Брюсселя, Лондона, Нью-Йорка, Москви, Парижа. Гастролював по Україні. Співак широкого творчого діапазону. Мав у своєму репертуарі близько 50 оперних партій, в тому числі – Андрія в опері «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Петра в «Наталці Полтавці» М. Лисенка, Германа у «Піковій дамі» П. Чайковського, Хозе в «Кармен» Ж. Бізе, Фауста в однойменній опері Ш. Гуно. Його партнерами були Ф. Шаляпін, А. Нежданова, Н. Забіла-Врубель, К. Серебряков, Н. Фріду, М. Баттістіні… У концертних виступах пропагував українську народну пісню, твори на слова Т. Шевченка. У Москві організував драматичне товариство «Кобзар», що об’єднало вихідців з України і метою якого було популяризація в Росії українського мистецтва.

Степан Шкурат (1885- 1973), актор театру і кіно.

«Вій» - остання робота в кіно. У кадрі Петро Вескляров, Степан Шкурат, Григорій Сочевко, Дмитро Капка
«Вій» – остання робота в кіно. У кадрі Петро Вескляров, Степан Шкурат, Григорій Сочевко, Дмитро Капка

Родом з Полтавщини. Ні акторської, ні музичної освіти не мав. Був улюбленим актором І. Кавалерідзе («Злива», «Наталка-полтавка», «Запорожець за Дунаєм») та О. Довженко («Земля», «Іван», «Аероград», «Щорс»). Однією з помітних робіт актора стала роль денщика Потапова у фільмі братів Васильевих «Чапаєв». Цікавий факт, щоб знятися у фільмі-опері І. Кавалерідзе «Запорожець за Дунаєм», Степан Шкурата пройшов спеціальний курс оперного співу, витримав іспит і в результаті отримав роль.

Лариса Латиніна
Лариса Латиніна

Лариса Латиніна (1934), радянська спортивна гімнастка, восьмиразова чемпіонка світу з гімнастики, дев’ятиразова олімпійська чемпіонка.

Родом з Херсону, де й почала займатися спортивною гімнастикою. У 1953 році поступила до Київського політехнічного інституту, тренувалася в спортивному товаристві «Буревісник». На дебютному для себе чемпіонаті світу в Римі в 1954 році виграла золоту медаль командних змагань в складі збірної СРСР. А вже на Олімпіаді 1956 року в Мельбурні Латиніна виграла абсолютну першість, золоті медалі в команді, золото у вільних вправах і опорному стрибку, срібло на брусах, бронзу в командних вправах з предметом. Загалом брала участь у трьох Оліпіадах, де виборола рекордні 18 медалей (9 золотих, 5 срібних, 4 бронзових). У 1998 році Ларису Латиніну включили до Міжнародної зали слави спортивної гімнастики. Завершила кар’єру в 1966 році, й до 1977 року тренувала гімнасток збірної команди СРСР.

… і у світі

Луї Пастер (1822-1895), французький мікробіолог і хімік, основоположник сучасної мікробіології та імунології.

Роботи Пастера з оптичної асиметрії молекул лягли в основу стереохімії. Відкрив природу бродіння. Спростував теорію самозародження мікроорганізмів. Вивчив етіологію багатьох інфекційних захворювань. Розробив метод профілактичної вакцинації проти сибірки, сказу, бешихи свиней. Запропонував метод стерилізації. У 1888 році очолив Науково-дослідний інститут мікробіології (Інститут Пастера). Помер видатний вчений від уремії. Коли зробили розтин тіла, виявилося, що більша частина мозку була зруйнована. У 1868 році (46 років) у Пастера стався крововилив у мозок. Він залишився інвалідом: ліва рука не рухалася, ліва нога тяглася по землі. Він ледве не загинув, але попри все, дивним чином одужав. Більше того – саме після страшної хвороби він здійснив свої найбільші відкриття: створив вакцину проти сибірки й щеплення проти сказу.

Марлен Дітріх (1901-1992), легендарна американська та німецька кіноактриса і естрадна співачка, зірка світового кінематографа ХХ ст.

Знялась у фільмах: «Блакитний ангел», «Марокко», «Свідок звинувачення», «Процес у Нюрнберзі» та ін. У 1999 році Американський інститут кіномистецтва в «Серії 100 найвеличніших зірок кіно за 100 років» відвів Дітріх дев’яте місце. Вона створила одні з найдовершеніших і найнезабутніших жіночих образів у кінематографі. Та й сама була тією, кого нині прийнято називати секс-символом, або іконою стилю. Вона справила яскравий, незабутній вплив на моду, кіно, стиль і взагалі – на жіночу свідомість. Вона була втіленням шокуючого типу прекрасної чарівної жінки, водночас порочної і невинної, виклично сексуальної та неприступно холодної. Її «жагуча фатальна жінка зі сталевим хребтом» відрізнялася як від «загадкової жінки» Грети Гарбо, так і від дивовижної простоти і природності, втіленої в жіночих образах Інгрід Бергман. Дітріх залишилася в історії мистецтва ХХ століття не лише як актриса, але й як популярна співачка – співачка доволі оригінальна. Її жорсткувате контральто з виразним тембром привертало увагу шанувальників і за життя актриси, і після її смерті. Попри те, що Дітріх не була суперталановитою актрисою, співачкою чи танцівницею, її популярність була надзвичайно високою. Незвична доля актриси, пов’язана з мистецтвом, політикою і сексом, з самотністю наприкінці життя, викликає інтерес і суперечки й нині. «Марлен Дітріх… Спочатку це ім’я звучить так м’яко-вуркочуче, як ласка, а потім – чується свист батога» (Жан Кокто).


Джерело: 27 грудня. Пам’ятні дати

Вас може зацікавити