Мінські угоди. У чому суть тристоронніх домовленостей щодо Донбасу

Мінські угоди – збірна назва для двох документів. Перший, під назвою “Мінський протокол”, було підписано понад 7 років тому, у вересні 2014 року. У лютому 2015-го лідери “нормандської четвірки” затвердили другі Мінські угоди, або “Комплекс заходів щодо врегулювання конфлікту на Донбасі”.

Проте суперечки сторін щодо найбільш суперечливих пунктів домовленостей продовжуються досі. Виконання “Мінська” є однією із головних тем міжнародних переговорів на тлі нинішньої загрози російського вторгнення в Україну.

Головне про Мінські угоди та історія домовленостей – у матеріалі РБК-Україна.

Що таке Мінські угоди

Це комплекс документів, розроблених з метою припинення військового конфлікту на сході України у 2014 році.

Обговорення заходів щодо врегулювання кризи та підписання домовленостей проходило у Мінську, через що угоди отримали свою назву. До них відносять два документи.

Перша Мінська угода від 5 вересня 2014 року

Передбачала двостороннє припинення вогню на території Донецької та Луганської областей, відведення важкого озброєння та створення зони безпеки у цих районах, розгортання моніторингової місії ОБСЄ, виведення незаконних збройних формувань з України, звільнення полонених.

Також під час першої зустрічі у Мінську домовилися про необхідність децентралізації влади в Україні та проведення позачергових місцевих виборів шляхом ухвалення Верховною радою закону про особливий статус Донбасу.

Угоду підписали учасники Тристоронньої контактної групи (другий президент України Леонід Кучма, посол РФ в Україні Михайло Зурабов, представник ОБСЄ Гайді Тальявіні) та керівники так званих “ЛДНР” (Олександр Захарченко та Ігор Плотницький).

Друга Мінська угода від 12 лютого 2015

Була затверджена на саміті лідерів “нормандської четвірки” після 17-годинних переговорів. Сторони ухвалили Декларацію з комплексом заходів із 13 пунктів:

  • всеосяжне припинення вогню;
  • взаємне відведення важких озброєнь на відстань від 50 км до 140 км від лінії розмежування, залежно від типу техніки;
  • моніторинг ОБСЄ режиму припинення вогню;
  • прийняття Верховною радою постанови про визначення території Донбасу, на яку поширюється особливий статус;
  • ухвалення закону, що забороняє переслідування учасників конфлікту;
  • обмін заручників за принципом “всіх на всіх”;
  • безперешкодне здійснення гуманітарної допомоги за міжнародним механізмом;
  • здійснення пенсійних та інших соціальних виплат населенню Донбасу, поновлення оподаткування відповідно до законодавства України;
  • відновлення повного контролю України за державним кордоном у зоні конфлікту з наступного дня після місцевих виборів;
  • виведення з України іноземних військових формувань та техніки, роззброєння незаконних груп;
  • реформа Конституції України, яка передбачає децентралізацію окремих районів Донецької та Луганської областей. Ухвалення закону про особливий статус Донбасу;
  • проведення місцевих виборів на Донбасі під моніторингом ОБСЄ;
  • активізація роботи ТКГ.

Комплекс заходів щодо реалізації Мінських угод погодили лідери нормандського формату: президент України Петро Порошенко, глава РФ Володимир Путін, канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Франсуа Олланд.

Після чого документ підписали представники ТКГ (Леонід Кучма, Михайло Зурабов, Гайді Тальявіні) та представники так званих “ЛДНР” (Олександр Захарченко та Ігор Плотницький).

Реалізація Мінських угод

З 2014 року виконання “Мінська” неодноразово продовжувалося через загострення збройного конфлікту та розбіжності сторін за багатьма пунктами. Імплементацію угод обговорювали на рівні Тристоронньої контактної групи та на зустрічах у нормандському форматі.

Учасникам вдалося досягти домовленостей щодо встановлення 30-км зони безпеки, моніторингу ОБСЄ, відведення озброєнь з низки населених пунктів, було розпочато процес обміну полоненими.

Також Верховною радою було визначено перелік районів Донбасу, де має встановлюватися особливий статус, та ухвалено закон “Про особливий порядок самоврядування в ОРДЛО”. Але він де-факто так і не набув чинності через численні розбіжності сторін.

У 2019 році мінський процес активізувався та сторони затвердили “формулу Штайнмаєра”.

Її суть полягає в тому, що Донбас має тимчасово набути “особливого статусу” на момент проведення там місцевих виборів, а на постійній основі – після визнання ОБСЄ результатів цих виборів. На саміті “нормандської четвірки” у Парижі сторони підтримали внесення “формули Штайнмаєра” до українського законодавства.

Проте в учасників переговорів залишилися розбіжності – зокрема Україна продовжувала наполягати на тому, що вибори слід проводити лише після виведення збройних формувань та відновлення державного контролю над кордоном. Відповідно до позиції Росії, розпочати повернення контролю за кордоном необхідно наступного дня після виборів.

Що відбувається зараз

Восени 2021 року Росія стягнула до українських кордонів багатотисячний військовий контингент. Ситуація навколо України стала головною загрозою безпеці в Європі та темою міжнародних переговорів.

Західні лідери виступили за активізацію “нормандського формату” для врегулювання кризи. Україна та Росія також заявили про готовність до реалізації Мінських угод.

При цьому глава МЗС Дмитро Кулеба наголосив, що українська сторона ніколи не погодиться з російським трактуванням “Мінська”, яке має на увазі реінтеграцію в Україну територій ОРДЛО як окремих утворень з правом вето на прийняття будь-яких рішень на національному рівні.

Також міністр закордонних справ повідомив, що Україна не піде на прямий діалог із так званими “ДНР” та “ЛНР”, як того хоче РФ, оскільки це не передбачено Мінськими угодами. Кулеба зазначив, що висуваючи цю вимогу, Росія прагне позбутися статусу сторони конфлікту і перетворити себе на посередника на Донбасі.

У свою чергу глава РФ Володимир Путін у розмові з прем’єром Британії Борисом Джонсоном та президентом Франції Еммануелем Макроном звинуватив Україну в “саботажі” виконання Мінських домовленостей. Також російський президент заявив, що альтернативи угодам немає, і Україна має їх виконувати.

Раніше повідомлялося, що до Держдуми РФ внесли проект звернення до президента Путіна з проханням визнати так звані ЛДНР. Але у Кремлі розкритикували цю ініціативу, оскільки вона може “спровокувати посилення напруженості”.

Вас може зацікавити