“Якщо наші уряди триматимуться твердої позиції, то у Росії буде менше нагоди діяти”, — Стефан Романів

Віцепрезидент Світового Конґресу Українців Стефан Романів живе в Австралії, але активно переймається Україною. Перед загрозою можливого вторгнення Росії СКУ проводить акції на підтримку України, лобіює інтереси нашої держави в іноземних урядах і навіть готується надавати допомогу майбутнім переселенцям. Про це, а також життя світового українства та протидію російській пропаганді — в інтерв’ю ZMiST.

— Перший конгрес українських націоналістів відбувся 93 роки тому, внаслідок чого виникла ОУН. ОУНівці боролись за незалежність України, і ця ж мета стала основною для Світового Конґресу Українців. Скажіть, що СКУ запозичила від ОУН? Чи можна сказати, що без ОУН не було б СКУ?

ОУН неодноразово впливала на розвиток української держави. Думаю, можна говорити навіть не стільки про вплив ОУН, як головно ідеології українського націоналізму. Звісно ті, хто творив Світовий Конґрес Вільних Українців в цей час, сповідували цю ідеологію.

Але не можна плутати. Російська пропаганда хоче, щоб люди вірили, ніби ОУН і бандерівці — це буржуазні націоналісти, які хотіли все контролювати і впливали на всі процеси. Я ж навпаки говорю, що СКВУ творили ті люди, які розуміли, що таке українська соборна держава, і їх мета була, як і мета ОУН — суверенітет України.

Перше засідання Світового конгресу вільних українців (СКВУ), Торонто, 1983 р.

— Які здобутки ОУН корисні для незалежної України сьогодні?

Дехто питає: “А де є ОУН сьогодні?” Але я ставлю питання по-іншому: “А де ОУН сьогодні немає?” Як провідник ОУН, я вірю в те, що називаю “широка церква”. Коли ми говоримо про ОУН, то звісно пам’ятаємо відважність Ярослава Стецька, мужні кроки Степана Бандери чи Андрія Мельника. Але коли ми говоримо про “широку церкву”, то маємо на увазі, що приймемо всіх тих, хто підтримує нашу засадничу мету — розбудову української самостійності.

Степан Бандера говорив, що Україна його часу прагнула мати суверенітет від Московської совєцької імперії. Власне, сьогодні нічого не змінилося. Ми маємо того самого спільного ворога.

— До 1993 року СКУ мав назву Світовий Конґрес Вільних Українців. Як відбувалась зміна назви?

До 1991 року члени СКВУ були послами незалежної України. Ми намагалися захищати інтереси шістдесятників, сімдесятників, вісімдесятників. Ми вимагали виходу зі складу Совєцького союзу.

А після 1991 року у частини членів виникла думка, що якщо Україна вже стала вільною, то ми як організація досягли мети. Я був на Конгресі, де вирішували, чи не потрібно нас ліквідувати. Але розумний глузд людей, що розуміли геополітику і суть нашого буття, підказав, що ще далеко до тієї України, яку ми всі хотіли мати. Тому, щоб більше віддзеркалювати реальність, назву змінили на Світовий Конґрес Українців. На мою думку, це було дуже добре рішення наших попередників.

— Ситуація в Україні сьогодні напружена. Які кроки робить СКУ, щоб стати на заваді агресії?

Ми разом з Рухом опору капітуляції в Україні започаткували міжнародні акції #StopPutinNow та #StandwithUkraine. Акція #StandwithUkraine у Twitter зайняла і певний час утримувала четверте місце у трендах. А 6 лютого #StandwithUkraine пройшла в 17 містах Канади.

СКУ лобіює інтереси України перед урядами США, Канади, Австралії, Німеччини. 9 лютого в Австралійському парламенті голова українсько-австралійської парламентської групи підкреслив, що Австралія повинна підтримати Україну.

Акція StandwithUkraine у Парижі Фото: МЗС України

Ми постійно наголошуємо, що це не лише інтерес України, але питання міжнародного спокою або міжнародної війни. Якщо завтра російський чобіт буде на українській землі і Захід не дасть відсіч разом з нами, то що, ви думаєте, післязавтра Китай зробить з Тайванем?

За кілька днів у Києві, Вашингтоні та Нью-Йорку відбудуться заходи з питань нормандських та мінських угод. Ми також маємо програму червоних ліній, яка передбачає, що не можна в будь-який спосіб визнавати сепаратистів і правовий статус ДНР чи ЛНР.

СКУ намагається координувати меседжі з МЗС та Офісом президента України. Ми впевнені, якщо наші уряди триматимуться твердої позиції, то у Росії буде менше нагоди діяти.

— Ви говорите, що спілкуєтесь з МЗС України. Підкажіть, чи маєте ви спільні проєкти з держорганами України?

Крім координації щодо можливої агресії Росії, СКУ підписала із прем’єр-міністром України Денисом Шмигалем Меморандум співпраці. Там, наприклад, прописана програма відносно побудови музеїв Голодомору, Бабиного Яру і Революції Гідності. Також маємо у Меморандумі частину щодо культурно-мистецького обміну. Маємо освітню частину, де є питання української мови та українського шкільництва. Нас зараз дуже цікавить ситуація довкола Києво-Могилянської академії й Сергія Квіта.

Цей Меморандум є двостороннім. Ми можемо впливати зі свого боку, а держава Україна може допомогти нам як діаспорі.

— В Росії СКУ визнаний небажаною організацією. Як триває спілкування з українцями в Росії сьогодні?

Щоб захистити провідників наших організацій в Росії, ми порадили їм вийти зі Світового Конґресу Українців. Вони добровільно вийшли для того, щоб у них не виникло проблем. Але в той самий час ми захищаємо цю ситуацію в міжнародному суді. Також є інші організації, які тримають зв’язок з українською громадою в Росії. Ми намагаємось показати, що 10 мільйонів українців в Росії є інтегральною частиною світового українства. Але маємо бути обережними у спілкуванні, щоб не наражати на небезпеку українських людей.

— Ви багато подорожуєте по Україні та світу. Скажіть, як змінилась громада України за часи незалежності?

До Covid-19 я часто бував в Україні. Під час Помаранчевої Революції ми приїжджали з дружиною і сином. Під час Революції Гідності я їздив до України майже три місяці. Найбільше, що б’є в око сьогодні… Нинішній українець розуміє, що таке свобода і демократія, і не хоче це втратити.

Молодь вже бачила світ, і знає, що таке подорожі і свобода. Я вважаю, що Україна сьогодні цілком може посісти одне з перших місць в Європі, оскільки змінилась українська людина. Совєцька людина поволі викінчується.

Стефан Романів на Майдані у 2013 році Фото: ukrpohliad.org

— А які трансформації стались зі світовим українством?

В житті діаспори є багато моментів, коли вона переживає піднесення. Після 1991 року в діаспори була ейфорія — виникла соборна автономна українська держава. Найбільше раділи наші батьки, які ніколи не бачили, але завжди мріяли про вільну Україну.

Але трохи пізніше діаспора стала розгубленою. “Що тепер маємо робити?” – питали вони. Адже вже виникла українська держава. Колись ми виходили на вулицю за самостійну Україну, і це запалювало в серцях вогонь. А що зараз? Хіба лишиться шароварщина і вареники?

Але дуже скоро це все змінилося, бо змінилась ситуація в Україні. Можемо стверджувати, що діаспора раділа і надихалася разом з українцями після Помаранчевої революції та Революції Гідності.

Під час революцій в Україні діаспоряни потроху почали знаходити себе. Вони розуміли, що Україні ще далеко до того, що б ми хотіли бачити, і ще треба попрацювати.

Звісно, діаспора змінилася. І сьогодні вона так само продовжує змінюватись. В умовах погроз зі сторони Росії громада діаспори дуже активізується. З однієї сторони для України це загроза, а з іншої — це об’єднує діаспору, оскільки маємо спільного ворога.

— Чи хотіли ви колись переїхати в Україну? Можливо, у 1991-му?

Я особисто не хотів. Хоча маю багато друзів в Україні, які переїхали. Андрій Гайдамаха, покійна Віра Гайдамаха, Петро Матіяш, Катерина Ющенко, Андрій Васькович. Всі вони багато чого зробили і продовжують робити для України. Я не знаю, чи міг би переїхати, особливо тепер, коли маю тут внучата.

Але я пояснюю так. Уявіть, що завтра в Україну повернуться 20 мільйонів українців діаспори. Україна не витримає. Але треба розуміти, що якби ми всі приїхали, то хто б лобіював і робив адвокацію України тут?

Нам потрібно зрозуміти, що ми є одна велика українська родина. Ми всі можемо долучитися до розвитку української держави там, де ми живемо. Наші батьки все життя мріяли повернутися в Україну, але життя трошки інакше постелило їм дорогу. Вони приїхали в Америку, Канаду, Аргентину, Бразилію і творили свою Україну в тих землях. Вони заробляли небагато грошей, але мали таку засаду: копійку для родини, копійку для церкви, копійку для громади. Вони будувати, тому що відчували себе інтегральною частиною українського народу. І ми так само себе почуваємо зараз.

Моя дружина Анастасія нарікає, що ми вже давно не були в Україні. Ми скучаємо, у нас є потреба там бути, це є частина нашого буття. Я хочу бути у своїй родині в Тернополі, у Києві, у Львові. А у 2010 році я розпочав програму “Похід на Схід”, і ми тоді поїхали в усі частини України аж до Стаханова. Я б хотів продовжити цю програму.

— Ви згадали про російську пропаганду. Вам набагато краще видно, як вона працює і її потужність. Що може зробити Україна в протидії пропаганді?

Наші колеги в Португалії, Іспанії, Естонії, Греції постійно нагадують нам, що дія пропаганди в їх спільнотах є дуже сильною. Ми розуміємо, як працює російська пропаганда, але часом нам важко її поборювати.

Ми намагаємось впливати на засоби масової інформації, політиків, писати у часописи. Але в першу чергу боротьба з російською пропагандою має бути стратегією України.

Потрібно розуміти, що російська дезінформація має шалені кошти. Їхню програму Russia Today заборонила Німеччина. Ми написали до міністра комунікації Австралії, щоб визнати RT дезінформацією. Величезний осередок російської пропаганди також — Московський патріархат.

Акція StandwithUkraine у Торонто Фото: Facebook Ольга Мозкова

Міністерство комунікації України мусить вкладати кошти у відповідні програми, які можна буде випускати на іноземних каналах. Ми маємо домовлення тут в Австралії, що на державному телебаченні ми можемо на 30 хвилин виходити у прайм-тайм в ефір, о 21.00 через день. Але нам потрібна англомовна програма з України, що просуває українську сторону.

Також дуже важливо для влади України мати правильну комунікацію. Які є конфліктні меседжі тепер? Світ кричить, що можлива російська агресія. А президент говорить, що кризи немає. І голова РНБО говорить. що кризи нема. Ми розуміємо, чому. Вони не хочуть паніки. Але потрібно розуміти, як це сказати.

Кажуть, що зі злого не може вийти добре. Але те, що перед обличчям російської агресії Україна з’явилась на сторінках великих світових ЗМІ — це небуденна подія, і ми маємо скористуватись нею для просування своєї позиції.

— Як ви організовували комунікацію в часи пандемії, щоб лишатись дієвими та згуртованими?

Голови обласних громад Союзу українських організацій Австралії 40 тижнів підряд кожної середи зустрічались разом із представниками церков, кредитівки, щоб зорієнтуватися, як допомогти нашим людям втриматися. Не знаю, як в Україні, а тут, в Мельбурні, ми мали рекорд — 276 днів були закриті під час шести локдаунів. Ми не мали права виходити з дому з 20.00 до 6.00. Вдень ми не мали права виходити з дому більше, ніж на дві години.

Тому ми робили різні вебінари. Ми просили наших митців по ФБ виставляти їхні твори: малярство, вишиванки. Ми також відкрили окремий сайт для позитивного думання. Ми вважали, що найважливіше — це тримати зв’язок з громадою. Ми просили психологів, щоб вони були доступні і могли давати поради.

— 23 жовтня 2021 року було проведено Річні загальні збори СКУ. Багато було учасників?

Ці збори обумовлені статутом, тому що ми мусимо прозвітувати про наш фінансовий стан. Учасників мали надзвичайно велику кількість. З однієї сторони коронавірус — це погано, а з іншого — завдяки Zoom змогло доєднатись значно більше людей.

Ми зробили кілька круглих столів, де більшість членів могли висловитись і подискутувати. До резолюції було подано висновки цих круглих столів.

В кінці минулого року ми мали зустріч із міністром ветеранів України. В Австралії після Ігор нескорених ми започаткували постійний фонд допомоги ветеранам. Це наша спільна робота із Карітасом. На Конгресі ми будемо говорити, як правильно координувати допомогу.

— Знаємо, що 25-27 серпня СКУ святкуватиме 55-ти річний ювілей. Розкажіть, як будете святкувати?

Від 25 до 27 серпня плануємо, якщо Бог дасть і буде мир і спокій, щоб ми всі з’їхались до Києва. Перший день ми маємо спільний захід з МІОКом: буде спільна програма у Львові про діаспору з пані Клочковською (директоркою Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з громадськістю — Ред.) та її командою.

Після того ми будемо відбувати свої річні збори, зберемо виборчий конгрес і оберемо нове представництво і керівництво. Будуть круглі столи щодо розвитку громад, освіти, української мови, зовнішньої політики, питання комісії з визнання Голодомору геноцидом. Також маємо питання гуманітарної допомоги. Окрему комісію з цього питання очолює Андрій Васькович. В разі, якщо в Україні буде погано, ми хочемо мати змогу допомогти переселенцям.

Після цих заходів хочемо зробити “Похід на Схід”, познайомитись з людьми сходу України та визначити, як ми можемо спільно працювати.

Розмовляла кореспондентка ZMiST Емма Солдатова

Вас може зацікавити