Фальшива історія: радянсько-російські вигадки про Україну у Другій світовій війні

Прочитаєте за: 10 хв. 8 Травня 2022, 18:45

Культ перемоги над нацистською Німеччиною в 1945 році та трагічні події Другої світової війни є ідеологічним підґрунтям нинішньої російської збройної агресії проти України. Саме завдяки історичним фальсифікаціям та міфам російська пропаганда, продовжуючи «традиції» радянських часів, намагається вкорінити образ росіян як «визволителів», які до того ж нібито й без нічиєї допомоги змогли б здолали Гітлера, та водночас сформувати негативний імідж українців серед населення своєї країни й за кордоном.

Щороку у росії на цю подію — войовничо-пропагандистська реакція, яку наразі журналісти називають «побєдобєсієм». Вище керівництво рф прагне змусити цілий світ визнати свою особливу роль у перемозі над німецьким нацизмом і на цій підставі хоче отримати бонуси у сучасній політиці.

Чому втримання радянських міфів про війну, зокрема на території України, є таким важливим для росії та у чому сакральність тези «День перемоги»… розгляньмо детальніше.

У Радянському Союзі історичні міфи стали головним, здебільшого навіть єдиним, елементом «радянської єдності» та «ідентичності» громадян, а культ перемоги над нацистською Німеччиною в 1945 році цементував тоталітарну систему. Варто зазначити, що основне бачення того, як «правильно» подавати оцінку подій про війну, склалося за часів Леоніда Брєжнєва. Поняття «Велика вітчизняна війна», монументи радянським воїнам по всій території СРСР та у сателітах Східної Європи, а потім і міфи про ті події досить швидко стали поширеним уявленням про те, що так дійсно й було. Однак навіть дата (!), з якої почалася війна — насправді неточна.

Дата початку Другої Світової війни для України

Головною датою, з якої починалася війна в баченні Москви було 22 червня 1941 року — «Київ бомбили, нам об’явили…». Тому було створено міф про те, що для українців війна була саме з того моменту. Хоча це далеко не так.

Насправді ж війна для України розпочалася на два роки раніше. У березні 1939 року українці Закарпаття, які прагнули побудувати національну державність, були окуповані Угорщиною — союзником Німеччини. Поділивши сфери впливу в Східній Європі з підписанням пакту Ріббентропа-Молотова 23 серпня 1939 року, Гітлер і Сталін (які насправді таємно співпрацювали, а не були ворогами, як говорилося ще в одному радянському міфі) відкрили шлюзи Другій світовій в Європі.

Вже у вересні 1939 року розпочалося за уявленням москви «визволення населення західноукраїнських земель», хоча насправді це була окупація (яка замінила іншу окупацію) та збройна агресія кремля. Причому першими зустріли «визволителів» українці, які воювали у Війську Польському. Так само українці воювали і у складі Червоної армії під час Зимової війни 1939-1940 років, коли росіяни хотіли завоювати країну до народження вождя, але щось пішло не так.

Тож для українців війна почалася таки 1939-го, а не 1941 року. Значною мірою на це вплинула трагедія бездержавності та роздрібненості наших земель, які у той час входили до складу інших держав. Але говорити, навіть згадувати про те, що Україна боролася за свою незалежність, навіть проголосила самостійну Карпатську Україну, а не «рвалася» в обійми срср, тодішня, як і теперішня, пропаганда не хотіла. Тому дата війни — без прив’язки до інших історичних важливих для українців подій.

Сталін «об’єднав» український народ у 1939 році

Попередній міф породжує наступний — «Сталін об’єднав український народ у 1939 році». Виходить, що анексією заходу України, тобто Східної Галичини та Буковини, впродовж 1939-1940 років радянський диктатор нібито реалізував вікопомну мрію українців — об’єднатися в одну державу. Але все було зовсім навпаки. Українці самі проголосили об’єднання територій ще 1919-го Актом Злуки.

А документи, які нині регулюють західні кордони нашої держави, були підписані вже після Другої світової. Тож не пактом Ріббентропа-Молотова варто оцінювати державні кордони України, а Гельсінським актом 1975 року. Останній і порушила росія, розпочавши збройну агресію проти України 2014 року.

«Визволення» червоною армією західної України, або Чому утворилося ОУН-УПА

Радянська пропаганда сформувала досить багато понять, якими до недавнього часу оперували й українські історики. Наприклад, «золотий вересень», коли у вересні 1939 року Червона армія принесла з собою «визволення» на захід України. А все місцеве населення «тільки й чекало цього» (десь ми вже чули такі наративи… Донбас, Крим?)

Насправді ж реакція на встановлення радянської влади була геть іншою. Ба більше, з репресіями НКВС москва отримала такий сильний опір місцевих мешканців, що згодом отримала такі поняття, як ОУН-УПА.

Німці винні у злочинах кремля?

Багато російських міфів та фальсифікацій було створено задля перекладання відповідальності за власні злочини на нацистів. Так, зокрема, було наративом те, що «Хрещатик та Успенський собор у Києві та Дніпрогес у Запоріжжі підірвали німці». Хоча це все 1941 року зробили НКВС для того, щоб притримати наступ Вермахту. Ясна річ, ніхто не переймався, що в результаті вибуху дамби Дніпрогес та масштабної повені, яку це спричинило, загинуло 80-100 тис. цивільних, а мінування Хрещатика, яке згодом знищило центр Києва, німці використали як привід для розстрілів євреїв у Бабиному Яру.

«План „Ост“ мав на меті знищення всіх слов’ян»

Аналогічно Москва перекручувала плани Берліна щодо населення окупованих територій. Так склався наступний міф «План „Ост“ мав на меті знищення всіх слов’ян». Звідси виходить теза про те, що нацисти прагнули знищити не тільки євреїв, але й слов’ян — в тому числі й українців.

Хоча все було набагато складніше. Плани Німеччини щодо підкорених територій змінювалися від ситуації на фронті, але не передбачали тотального фізичного винищення слов’янського населення. Масовий Голокост спостерігаємо саме стосовно єврейської раси.

Один із ключових сюжетів російської міфотворчості про Другу світову — саме українці найбільші колабораціоністи нацистів

Взагалі ключовим сюжетом у російській міфотворчості про Другу світову є те, що саме українці були найбільшими колабораціоністами нацистів. Хоча співпраця місцевого населення з окупантами була поширеною по всій Європі. А росіян — удвічі більше. Так, росіяни не надто охоче згадують про генерала Власова, очолювану ним «Российскую освободительную армию» (РОА) та Локотську «республіку».

За оцінками істориків, сумарно формування з українців у Вермахті, СС та інших органах нацистів становили 250 тис. осіб, а росіян — від 300 до 800 тис. осіб.

І тут варто згадати до найбільш цікавого — дивізії СС «Галичина», яку пропагандисти Кремля досить часто наводять як приклад начебто відповідальності українців за Голокост. Те ж саме стосується батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд». Саме ці утворення, за хворобливою фантазією росіян, були каральними органами СС.

Хоча факти говорять про інше. Попри те, що вищезгадані батальйони функціонували у структурі Вермахту, їхні солдати ніколи не носили есесівських звань. А згодом їх було перетворено на 201-й охоронний батальйон поліції порядку.

А дивізія «Галичина» брала безпосередню участь у боях, а не здійснювала контроль над окупованими територіями.

Степан Бандера й Роман Шухевич були агентами нацистської розвідки?

Наступним міфом, про який варто згадати, є те, що «українські націоналісти та передусім Степан Бандера й Роман Шухевич були агентами нацистської розвідки». Хвора фантазія пропагандистів і нині розповідає про «неонациста Бандеру, який начебто спалив нафтобазу в Білгороді»…

Отже, трохи про ОУН, — Організація Українських Націоналістів після вбивства Євгена Коновальця у 1938 році розділилася на 2 табори — мельниківці та бандерівці. Перших очолював Андрій Мельник, а других Степан Бандера.

Обидві течії боролися за українську державність, але прибічники Бандери виступали за більш самостійну політику від нацистів. Після 30 червня 1941 року, коли Ярослав Стецько проголосив у Львові відновлення Української держави, нацисти здійснили репресії проти українських націоналістів. Бандера опинився в концтаборі Заксенхаузен.

Це стало вододілом того, що нацисти постали ворогами, а не ситуативними союзниками українських націоналістів задля боротьби за незалежність.

Бандера вбивав євреїв? У Львові?

Москва активно експлуатує також міф про те, що саме «українські націоналісти здійснювали погроми євреїв у Львові та знищували євреїв у Бабиному Яру». Ось цей образ українця як зрадника та посіпаку нацистів можна часто зустріти в радянському та сучасному російському кінематографі.

Хоча реальність 1941 року була далекою від марень російських пропагандистів. Чого варті лише історії героїчних українок і українців, які ціною власного життя рятували єврейських дітей та цілих сімей від розстрілів та концтаборів. Ці подвиги визнають самі євреї, нагороджуючи благодійників Званням «Праведника народів світу».Довідково: Звання «Праведник народів світу» присуджується Державою Ізраїль тим, хто в роки Другої світової війни рятував євреїв від знищення, на території Європи, окупованій нацистами. Визнані отримують медаль і почесну грамоту, а їхні імена увічнюють у Яд Вашем на Горі пам’яті в Єрусалимі. Загалом більше двох з половиною тисяч українців отримали це почесне звання.

Звернімося ж до історичних джерел. Так, Голокост єврейського народу здійснювали нацистські військові та парамілітарні структури. У Львові москва хотіла приховати свої злочини, коли, відступаючи в червні 1941-го, було вбито тисячі в’язнів. Німці, які невдовзі окупували місто, вирішили спрямувати гнів місцевих мешканців саме на євреїв.

Також у Бабиному Яру саме німці реалізовували «остаточне вирішення єврейського питання». Тоді впродовж 29-30 вересня 1941 року було знищено понад 30 тисяч євреїв. За цим всім стояв командир зондеркоманди Пауль Блобель.

СРСР міг перемогти Німеччину й без українців?

У 2010 році російський президент володимир путін заявив, що СРСР міг перемогти Німеччину й без українців. Цим самим лише росіяни мають право на «лаври від перемоги». А нічого, що Червона армія майже на чверть складалася з українців, 2 тисячі з яких стали Героями Радянського Союзу? Чого варта у цьому контексті також програма «лендлізу» від американців…

Так, створюючи міфи, москва прагнула і прагне мінімізувати вклад українців, які і інших країн у перемогу над нацистами 1945 року. Хоча навіть групу військових, які встановили переможний червоний прапор над Рейхстагом, очолював українець Олексій Берест. Проте це всіляко замовчується, особливо для росіян. Щоб не порушити образ «великої і могучої» країни, в якій вони живуть, та ненависних «молодших братів», які «заблукали», і тому заслуговують лише на «знищення».

У цьому вони переконують не лише росіян, а й українців, території яких вони окупували. Так, впродовж останніх років на Донбасі терористи навчають школярів переписаної історії України. В російських підручниках з «історії» немає жодної згадки про терор срср у часи правління сталіна, зовсім нічого й про штучно організований кремлем Голодомор 1932-1933 років, так само, як і про надзвичайну жорстокість на східному фронті в Другій світовій війні. Також активно розповідає про історичну перевагу росії над Україною та привласнює наших реальних героїв і вигадує своїх…

«Визволення» червоною армією чи заміна одного окупанта на іншого?

Радянські війська, перемагаючи армію Гітлера, звільняли населені пункти. Спочатку «звільнені» міста раділи, але потім зрозуміли, що ж це насправді було за визволення.

Так, якщо говорити про події 1943-45 років, то справді з українських міст під час відступу німецьких військ пішли відділки нацистського гестапо, але повернулися райвідділи НКВД, замість нацистських таборів людей знову відправляли в ГУЛАГ, а замість Німеччини повезли до Сибіру чи російської півночі. Відродилося те, що було до виступу радянських військ у 1941-42 роках: масовий терор, доноси, стеження, переслідування української інтелігенції, злиденне колгоспне життя, несамовита боротьба проти «українського буржуазного націоналізму» (а насправді проти всього українського).

Що ж це за визволення? Україна як не була незалежною державою, так і не стала нею. Окупанта німецького заступив окупант радянський (а точніше — російський).

Та й яку свободу міг принести комусь радянський солдат, генерал чи маршал, якщо в нього вдома в тоталітарному СРСР ніякої свободи не було? Адже як казали слідчі НКВД: «Те, що ви ще досі на волі — не ваша заслуга, а наш недогляд».

Військові срср несли на Захід таку ж саму «свободу», яку нині путінські вояки несуть в Україну. Звільняли від «коричневої чуми» в ім’я «червоної чуми». Яка з них була гіршою? Як сказав сам Сталін, коли його запитали, який ухил в партії гірший — лівий чи правий, «обидва гірші». Італійський ідеолог часів Муссоліні професор Маріо Стурце заявив: «Комунізм — це лівий фашизм. А фашизм — це правий комунізм».

Вигадані герої війни

Вигадані історії, як і герої — один з головних інструментів радянської, як нині і російської пропаганди. Особливо, якщо мова йде про «самопожертву в ім’я країни». Так, до прикладу, «героїчні» діти-партизани Зоя Космедим’янська, Валя Котик та «свідомий комуніст» Павлік Морозов, який начебто здав партійцям рідного батька за три колоски —— тривалий час були прикладом для виховання поколінь «свідомих» радянських дітей.

Під час Другої світової війни історії ці подвиги нерідко перебільшувалися та навіть приписувалися «вигідним» героям.

Так, історія про героїчного льотчика, який пожертвував собою, щоб знищити колону фашистської техніки, трапилася насправді, однак герой, як виявилося згодом — не той.

Так, за офіційною версією подвигу, 26 червня 1941 року в літак капітана авіації Миколи Гастелло потрапив зенітний снаряд. Героїчний льотчик розвернув літак і спрямував у колону фашистської техніки. Зі зведень радянського інформбюро від 5 липня 1941 року про цей таран дізнався весь радянський союз.

У 1951 році могилу капітана Гастелло розкопали для урочистого перепоховання, і серед залишків знайшли особисті речі іншого льотчика — Олександра Маслова. Історики стверджують, що саме Маслов спрямував свій палаючий літак у німецькі цистерни.

Але Гастелло вже став частиною радянської пропагандистської машини, його «подвиг» жив своїм власним життям і ніхто не бажав його оскаржувати.

Лише після розпаду срср зусиллями шанувальників альтернативної версії в 1992 році Маслов був нагороджений орденом ВВВ та отримав звання героя.

Як бачимо, переписати історію, вигадати героїв для радянсько-російської пропаганди звична річ. Тотальний контроль над своїми громадянами і їхнім розумом здійснюється особливо зараз, в умовах повномасштабної війни рф проти України. Щоб росіяни не мали жодних правдивих новин, керівництво рф заборонило усі міжнародні соціальні мережі, інтернет платформи, зокрема і ютуб, наразі розпочалася боротьба навіть із вікіпедією. читайте також:На росії створюють «оркопедію» після десяти невдалих спроб вплинути на зміст Вікіпедії

Нині Україна нівелює російські історичні міфи та розповідає правду. Історична справедливість знищує імперські амбіції москви та пояснює природу, однак, ясна річ, не виправдовує агресії і ненависті рф до України.

Дізнаваймось правду, розвінчуймо міфи, адже, як сказав історик Сергій Громенко: «Історичні міфи є такою ж самою зброєю, як кулі у війні звичайній».

Вас може зацікавити