Проєкт, що не відбувся. Сергій Медведєв – про свято 12 червня в росії

Наближається дивний день календаря, день росії. Якщо запитати людей на вулиці, що святкують 12 червня, то більшість вагатиметься з відповіддю: згідно з опитуваннями “Левада-Центру” , протягом останнього десятиліття лише половина росіян могла правильно назвати це свято. Навряд чи хто згадає, що в далекому 1990-му якийсь незрозумілий З’їзд народних депутатів РРФСР прийняв Декларацію про державний суверенітет, а роком пізніше пройшли вибори президента, на яких переміг нестерпний в російському суспільстві Борис Єльцин. Все це було в доісторичну епоху, в зниклій країні, а росія ще була віртуальною державою, яку мало хто сприймав всерйоз.

З тих пір день росії так і не обросло плоттю, змістом і народною любов’ю, натомість посилився присмак віртуальності.

Росіяни знають, що є свята справжні, Новий рік, наприклад, або Великдень, чи  9 травня: День Перемоги – головне свято путінської Росії, у якої перемога стала офіційною ідеологією, це день справжнього заснування держави, що в той момент стояло в зеніті своєї геополітичної величі і називалося інакше – Радянський Союз. І тут укладено парадокс: в тіні померлого СРСР Росія так і залишилася сиротою, яка не знайшла власного державоутворюючого свята. Не вважати ж таким вигаданий День народної єдності 4 листопада, сфабрикований політтехнологами нашвидкуруч, щоб скрутити дулю гоноровим ляхам і підкреслити антизахідну сутність Росії?

СРСР виявився більш символічно значущим, ніж сучасна Росія: навіть нещасна бабуся Ганна Іванівна з-під Харкова, прославлена російською пропагандою, вийшла назустріч солдатам з червоним радянським прапором.

Імперія в Росії в черговий раз перемогла націю і це треба визнати саме зараз, в 2022 році, коли Росія терпить в Україні моральну, військову і, кажучи ширше, цивілізаційну поразку, коли в черговий раз в Росії провалився проєкт створення нації.

Напад на Україну-це фіаско мертвонародженої концепції “Русского міра”: одні російськомовні бомблять, катують і вбивають інших російськомовних, горять православні храми, а бурятські танкісти, дагестанські десантники і чеченські головорізи знищують російськомовний Маріуполь і Сєвєродонецьк. Це війна не за Росію, а за відновлення імперії і помста українцям (тим більш жорстока, що вони вважаються “своїми”, “братами”), які посміли від неї відколотися і піти своїм шляхом.

Історична проблема Росії в тому, що вона в принципі не здатна уявити себе поза імперського формату. Прем’єр-міністру Сергію Вітті приписують крилату фразу: “Я не знаю, що таке Росія, я знаю тільки Російську імперію”. Його підтримує  з нинішнього століття провідний британський історик-русист Джеффрі Хоскінг, який порівнює російську і британську імперії: “у Британії була імперія, а Росія була імперією – і, мабуть, як і раніше нею є”. І в цьому головна проблема: з Британської (французької, бельгійської, голландської та інших) імперій можна відняти заморські колонії, і залишиться ядро, метрополія, національна держава.

З Росією так не вийде, тому що вона колонізувала себе сама (Олександр Еткінд назвав це “внутрішньою колонізацією”), і з Імперії складно прибрати колонії, не зруйнувавши державу. Кого слід звільняти: Далекий Схід? Сибір? Кавказ? Кенігсберг? А що тоді робити з внутрішніми тюркськими і угорськими колоніями на Волзі? І де залишиться великоруське ядро-Росія до Уралу? До Волги? До Оки? А якщо залишити Московське князівство, то в межах якого століття, якого царя?

Тут джерела страждань путіна, який заявляє, що “кордони Росії не закінчуються ніде”, пише розлогі, насичені отрутою і образою, статті з національного питання, критикує Леніна за національну політику більшовиків, ображає Польщу, заперечує право на існування України. Тут джерела марення вмираючої імперії: анексія Криму, нежиттєздатна “Новоросія”, “Донбас – серце Росії”, мрії про Бессарабію, Північний Казахстан, про росіян в Балтії, а то і про далеку Аляску. Як там було у Гоголя: “ось межа! – сказав Ноздрев. – Все, що не бачиш по цей бік, все це моє, і навіть по той бік, весь цей ліс, який он синіє, і все, що за лісом, все моє”.

Росія не знає своїх кордонів і кидається в крайнощі. Вона втратила імперський статус, але так і не стала національною державою: ні етнічною нацією росіян (російський націоналізм був задушений Кремлем на корені ще раніше лібералів), ні громадянською нацією росіян. Вона кілька разів запізнилася на потяг – у XIX столітті, коли на ньому виїхали Німеччина з Бісмарком і Італія з Гарібальді, в середині XX століття, коли стався обвал найбільших західних імперій, і в кінці століття, коли від СРСР відкололися і розпочали самостійне життя кілька територій.

Україна, на відміну від колишньої метрополії, стала нацією зі своїми символами, з Тарасом Шевченком і Степаном Бандерою, з вишиванками, які так висміюють в Росії і так охоче носять від Львова до Харкова.

А в Росії цього не сталося. Етнічна нація залишилася етнографічним курйозом на кшалт  кокошників на футбольних уболівальниках або епатажем на кшталт Германа Стерлігова в косоворотці. А в “російських” ресторанах  подають український борщ, кавказький шашлик і Сибірсько-китайські пельмені – типова кухня імперії. Громадянська ж нація, яку незграбно почали будувати в 1990-х, починаючи з незвичного слова “росіяни”, задавлена чобітьми ОМОНу і операми ФСБ,  остаточно розгромлена війною 24 лютого.

Україна в цій війні своє право на націю довела і оплатила кров’ю, а Росія це право втратила, залишилася пораненим тиранозавром на уламках імперії, приреченим на вимирання в нову геологічну епоху.

 12 червня в Росії – сумний день, поминки за тим, що не нація не сформувалася.

Росія вимушена буде усвідомити  себе не як імперія і пройти непростий шлях, як і інші колишні імперії: у Німеччині і Японії він закінчився національними катастрофами, у Франції і Британії хворобливими рецидивами типу Алжиру і Фолклендів.

Росії нині необхідно зазнати чутливої поразки в Україні, щоб позбутися імперських амбіцій, великодержавної пихи, комплексу “старшого брата”, взагалі ілюзій братерства з ким би то не було – з Україною, Білоруссю, з росіянами за кордоном.

Вбити імперію всередині себе, щоб побудувати власну націю на цивілізованих людських, гуманних засадах.

https://www.svoboda.org/a/nesostoyavshiysya-proekt-sergey-medvedev—o-prazdnike-12-iyunya/31891997.html

Вас може зацікавити