СПОСТЕРІГАЮЧИ РАШИЗМ І МІМІКРУЮЧИХ В ЄВРОПІ

Стаття провідної української політологиня, докторки політичних наук, Марії Кармазіної, спеціально для Українського інформаційного центру, https://uic.direct/2022/06/14/sposterihayuchy-rashyzm-i-mimikruyuchykh-v-yevropi.html

Фото з https://tyzhden.ua/World/254889

У Росії – нічого нового. Із століття у століття – ходіння по колу і ті самі турботи, пов’язані з нескінченною трансформацією “російської” імперії у “совєцьку”, “совєцької” у “російську федерацію”,  “федерації” у “совєцький союз”. Та сама (серед вічної мерзлоти, боліт, радіоактивних звалищ, бездоріжжя, занедбаних земель, відсталої економіки) необлаштованість країни і злиденність населення, ліками від якої, з точки зору авторитарної влади, є нескінченне генерування для безвольного люду упокорюючих смислів (“ми – найбагатша країна”, “усі нас хочуть завоювати і загарбати наші багатства”) і бажань: якщо не Афганістан, то Грузія; а якщо Україна? То тоді й Литва, Естонія, Латвія, Польща, а потім ще і ще, аж до Берліна! А там три дні і буде Ла-Манш! Та сама московсько-петербурзька паразитуюча еліта, що монополізувала “право на доходи” від сировинних ресурсів, від усього, що забезпечує задоволення від життя.

Черговий старий і хворий, але незмінний “вождь”, при спогляданні якого кожного разу найперше запитання – чи справді це він, Путін? Він справді ще живий? Та сама, запліднена антидемократизмом, антизахідництвом, юдо-, полоно- та українофобією (як і численними іншими фобіями) чергова імперська ідеологія-пастка для мас, яка паралізує мислення, обіцяючи імперську велич і панування над іншими.

Мітингар тримає плакат “Путін для нас-все, не рахуючи Кадирова” на мітингу  в Мар’їно, Москва, фото з сторінки https://www.opendemocracy.net/en/odr/dissecting-russia-s-winter-of-protest-five-years-on/

І ця обіцянка (як завжди) задовольняє носіїв “русской культуры” і “русского мира”: вони (як і їхні пращури) на генетичному рівні не потребують чогось іншого (свободи, прав чи статків).  Із звірячою насолодою російські фашисти, вигодувані російським православ’ям і російською культурою, нині нас знищують.

Вбиті російськими окупантами жителі м. Буча, Київська область, фото з https://zmist.direct/2022/04/04/vulyczi-vsiyani-tilamy-u-buchi-v-bratskij-mogyli-pohovaly-280-lyudej-mer-fedoruk-fotoreportazh-18/
Наслідки обстрілу російськими військами району у м. Харків , фото https://zona.media/article/2022/03/01/harkov

А Європа, пишуть західні засоби масової комунікації, вже стомлюється від новин про війну і поступово байдужіє до зла, що намагається торжествувати зовсім поруч. Адже не її (поки!)   ґвалтують – не її дівчаток і жінок, не її немовлят, бабусь і дідусів; не у них там відрізають вуха, статеві органи, знімають шкіру, відрубують пальці, руки, ноги, голови, і не німецьких (італійських, французьких, данських, норвезьких та інших) батьків знищують на очах їхніх малолітніх дітей (пострілом у потилицю, у вухо, в обличчя), попередньо зв’язавши за спиною руки. Не на площах європейських містечок ви побачите плачучих немовлят, прив’язаних до вже вбитих матерів, і яких не врятувати: хто наважиться – вибухне разом з приреченим на смерть малюком від прихованої під його пелюшками гранати.

Українців катують голодом і спрагою. Викрадають. Депортують.

У ХХІ столітті на сході Європи вже понад сотню діб – бомбардують лікарні, пологові будинки, школи, театри, бібліотеки і фактично зганяють населення із обжитих впродовж десятиліть місць, тих, де відбувалося українське життя.

Держава-терорист шантажує хімічною та ядерною зброєю.

“Друга армія світу” мародерить і десятками тон відправляє з України у “ведмежі куточки”, які починаються вже за сто кілометрів від столиці імперії, все, що можна: від телефонів, сковорідок, столових приборів і сервізів до білизни і шуб, холодильників, наметів, автомобілів і сільськогосподарської техніки та навіть унітазів, які для путінських підданих (звиклих, як самі стверджують, до “туалетів прямого падіння”, до життя у негазифікованих “бочках”) – скарб не аби-якої коштовності. Пограбувати Україну – для російського солдата означає хоч якось долучитися до цивілізації.

Військовослужбовці Збройних сил Росії займаються ганебним мародерством у будинках мешканців тимчасово захоплених населених пунктів України. Причому самі “документують” свої злочини, записуючи численні відео своїх “геройств”, фото з https://news.obozrevatel.com/ukr/society/rosijski-okupanti-v-ukraini-maroderyat-i-vidbirayut-izhu-u-ditej-yak-zganbilasya-druga-u-sviti-armiya.htm

Але ми ніколи не вірили (та й навряд чи українці колись повірять), що Росія спроможна до творення сучасної цивілізації. Варварство середньовічне. Що не вдається вкрасти і вивезти –  “гвалтується” чергою із автомата, гусеницями танків, сокирами, вогнем. Знищити синагогу, православні церкви, мусульманські святині, спалити музей – методи російських орків долучення до “святого і прекрасного”.

Держава-терорист викрадає українських дітей. Одних з них – незаконно всиновлюють, інших – направляють до дитячих будинків, де прирікають на безпам’ятство, забуття української Батьківщини, а в подальшому – на долю російського “яничара”, готового вбивати і грабувати, щоб вижити. Імперія, з одного боку, прагне омолодитися і примножити кількість білого слов’янського населення (в умовах демографічної кризи), а з іншого – прагне позбавити українську націю молодих поколінь. У тих, кого не вдається живцем викрасти чи вбити, російські “герої” відбирають і вивозять зерно. Свого часу (у 1932-33 році) так діяв Сталін, влаштувавши Голодомор в Україні. Потім Гітлер акцентував, що йому “потрібна Україна, щоб ніхто знову у нас не голодував”. Нині це вчергове робить путінська орда, адже практики голодоморів, застосовувані періодично до українців, це – складова російського світобачення, російських “цінностей”. От тільки сьогодні має місце спроба ці практики “моріння голодом” поширити на мільйони людей у світі, тих, які мешкають у Африці, Азії, і погнати ті мільйони людських мас до Європи. Показати Європі, хто на цій планеті “домінантний геополітик”.

     Але ви вірите, що бюрократам з ООН ці процеси справді болять? ООН, як і ціла низка інших міжнародних організацій (включно з ВООЗ, ІСRC), після 24 лютого неодноразово і вкотре підтвердили свою моральну деградацію. Чи потрібні ці моральні банкрути, ці “фінансові гавані” для численної бюрократії, яка сама себе вже звільнила від цивілізаційних норм, світу? Звісно, бюрократ їх охоронятиме, якщо треба – реанімує, а скоро (будьмо спостережливими!) – вдаватиметься до гальванізації життєдайних для нього “міжнародних структур”.

    …Фашизм, нацизм, сталінізм у поєднанні із середньовічними людиноненависницьками практиками – це рашизм. Під путінським смертельним “омофором” (покритим зловісними Z та V) – не тільки немиті “бойові буряти” (тіл яких зреклася “друга армія світу” і які чи не у найбільшій кількості занапастили українські чорноземи трупною отрутою) чи “кадирівці”, а й білоруські льотчики (які на “воєнній підтанцьовці” у Путіна) та інші різного роду найманці, що з пів світу (у складі приватних військових компаній) злетілися на дарунок Росії від Європи – газові мільярди!

     Рашизм – це гібрид зла (у всіх його іпостасях і проявах), що живиться страхом і біллю одних та жадібністю інших.

     Тож у Європі – нові/старі виклики. Виклики з минулого – зі Сходу, як і виклики з гібридної сучасності. Вони загрожують вальяжним європейським елітам позбавленням спокою і доходів, усталеного способу життя. За таких обставин частина Європи (та, якій не вдалося уникнути корумпування росіянами, чи яка у ході російських когнітивних воєн відкрила доступ до своїх мізків, дозволивши перетворити їх на мішені) не переймається українською кров’ю, пролитою просто на європейському порозі. Хіба що використовує закривавлений ландшафт України як фон для “трагічних селфі”, на що звертав увагу український Президент Володимир Зеленський. А нашої крові стає все більше і більше. Однак, Європа вчергове демонструє “різні швидкості” як думання, так і реакцій на повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

     Специфіка європейського думання породжує нові лінії розломів (геополітичних, соціально-економічних). Корислива частина Європи пропонує Україні, якщо не наскрізь фальшиву “формулу Штайнмаєра”, то новітній варіант “фінляндизації”. А “застряглі” у путінському компроматі чи грошах (як Шрьодер і інші “високопоставлені” та “впливові”, як екс сенатор США Р. Блек, італійський генерал Л. Трікаріко, чи, приміром, фахівці з дезінформування з French Center for Intelligentes Research) нині активно дбають про “збереження обличчя” російського диктатора, говорять мовою російської пропаганди, чи й взагалі вважають за можливе дарування Путіну українських суверенних територій. Заяви про прихильність до демократичних цінностей – слова й емоції для телекамер, тобто фейк.

     У Європі все швидко забувається політичними елітами. У Європи все добре із цінностями “для слова”, але часто не складається із іншими, які придатні “для справи”. Погляд на Україну – погордливий і цинічний.  НАТО грається у “стандарти” і знесилює себе принципом одностайності; “німецько-французький” ЄС (із особливим присмаком Угорщини часів Орбана, що вже не хоче пам’ятати 1956 рік і не лише відчищає від пилу брошуру Бели Неметі “Де ти, угорський Гітлер?”, написану у 1932 р., але й захоплюється і проростає “харизматичним рашизмом”.

Утім, про це не зізнається, мімікрує і йде в інформаційний наступ на українців, запопадливо тавруючи нас нацистами та виграючи час для зміцнення і відкритого вияву свого “харизматичного фашизму”) – приторговує обіцянками і оглядається на Росію. І по-своєму толерує новітні рашистські злочини (воєнні, проти людяності, злочин геноциду, злочин проти миру). Німеччина сама себе (просто зараз!) позбавляє відповідальності перед Україною. Тієї відповідальності, на якій наголошував, виступаючи перед німцями (всього 5 років тому – 20 червня 2017 року) у Берліні, Тімоті Снайдер. Тієї відповідальності, яка не дасть можливості з’явитися (у новій модифікації) “плану голоду” сучасного Герберта Бакке, або плану “Ост” (чи “Зюйд”?), яка унеможливить формулювання чергового завдання з “остаточного” вирішення “питання”. Цього разу – українського. І по-своєму – знову єврейського, адже на початку березня у Бабиному Яру поблизу мінори від російської ракети знову гинули безвинні, які вшановували пам’ять вбитих німецькими нацистами.

Уламок ракети, якою нанесено удар в районі Бабиномго Яру, фото з https://espreso.tv/nekhay-vt-tsyu-vishku-sbu-zatrimala-prichetnogo-do-obstrilu-televezhi-v-kievi-zradnika

Вочевидь, є (як вперто демонструвала фрау Меркель) два види німецької відповідальності: вигідна і невигідна. Тому таким, як ми,  допитливим (вітаємо! Ми – з УКРАЇНИ!), небезінтересно: Німеччина вдає, чи справді є щирою, коли голосно розповідає світу, що дуже хоче позбутися свого нацистського минулого? Хоче повністю чи частково? Яка, насправді, німецька відстань від “ніколи знову” до “можемо повторити”? Повторити нині, як у 1938 році – разом з путінською Росією, але за допомогою гібридних способів, інструментів, процедур?  Німеччина вдає, чи справді прагне надати зброю українцям для боротьби з рашистами?

    На щастя, є в Європі ті, у кого немає проблем з пам’яттю. Все пам’ятають поляки. Вони не забули, як їх “ділили” і знищували (знищують і досі, наприклад, під Смоленськом). Не забувають чехи, пригадуючи свій 1968. Як і балтійські нації.

     А світова війна, між тим, набирає обертів: після Коси Тузла (2003) була “мюнхенська промова” Путіна (2007) і відразу (2008) – Грузія. Потім путінська армія (дещо підучена НАТО, як пам’ятається, у перші роки цього століття) загарбала Крим, частину українського Донбасу, зрештою, здійснила повномасштабне вторгнення в Україну. Тож навесні 2022 р. (у ході того, як світова війна поступово набирає обертів), коли одні держави активно підтримують Україну, інші – прямо чи в латентних формах сприяють Росії, а ще інші просто спостерігають, у низці країн люди виходять на акції підтримки України, перераховують кошти ЗСУ, надсилають гуманітарну допомогу, приймають українських біженців і мають змогу віртуально побувати на місцях злочинів, скоєних рашистами. А це говорить тільки про одне: у якому б куточку планети ви не знаходилися, ви маєте можливість “долучитися” до війни: поняття простору переосмислюється.

     Війна поширюється, глобалізується. Переосмислюється поняття присутність ворога: ворог у Європі і для Європи у глобалізованому світі буде  постійно поруч. Згодом, з часової відстані, коли усе уляжеться, історики та політики будуть намагатися переосмислити сьогодення і дібрати найточніших термінів, відшукати мірило, щоб адекватно визначити характеристики нинішньої війни, з’ясувати її передумови, джерела, наслідки. Утім, сьогодні про деякі з наслідків уже можна говорити: українська нація – здатна до самоорганізації на демократичних засадах (до чого ніколи не були, не є і не будуть здатними просякнуті ненавистю і зневагою до всього самодостатнього, демократичного піддані в Росії); досвід українців (бойовий, політико-дипломатичний, історичний), досвід українського лідерства (на прикладі Президента Зеленського) з часом, вочевидь, вивчатимуть не лише росіяни, а й ті хто, розуміючи український потенціал, збудують разом з Україною нову систему європейської безпеки (і не лише проти ворога який постійно поряд, а й того, що перебуває поки що дещо на відстані). І, можливо, європейські горизонти майбутнього виглядатимуть більш оптимістично – без авторитарних практик, потоків біженців, страждань від голоду, переживань про газ, і без тих, хто продукує апокаліптичні сценарії для сьогодення. Спостерігатимемо…

Авторка : Марія Кармазіна,  провідна українська політологиня, докторка політичних наук, кандидатка історичних наук, професорка, заслужена діячка науки і техніки України); фахівчиня з сучасних політичних процесів в Україні та світі.

Вас може зацікавити