Митець і місто: нова концепція безпеки

Вікторія Верес, директорка проєкту «Митець і місто»

Фото: ГО «Культпрожектор»

Вікторія Верес, директорка проєкту «Митець і місто»

Юлія Манукян: Я знаю, що резиденція є своєрідним продовженням першого випуску проєкту «Митець і місто» в 2021 р., який відбувся в 4 містах – Запоріжжі, Маріуполі, Кривому Розі і Херсоні. Тоді ви залучали креативну молодь до розробки ідей для розвитку рідних міст. Як народився другий випуск?

Вікторія Верес: Коли House of Europe анонсував open call для міжнародних проєктів, ідея вже була в голові, адже Запоріжжя як типове постіндустріальне місто давно чекало на переосмислення своїх публічних просторів крізь мистецьку оптику. В якості партнера нам запропонували Dekabristen e.V. з Берліна, яка має прекрасне портфоліо урбаністично-мистецьких програм. Вони були у захваті, адже в Німеччині, особливо, східній, аналогічні проблеми з постіндустріальними містами. Галле став ідеальною локацію для втілення «закордонної» частини проєкту. Вони мають спільну історію соціалістичного будівництва. І обидва міста зацікавлені в роботі з цими контроверсійними «плямами».

Фото: ARTEFAKT Kulturkonzepte

Ю.М. Проєкт передбачав створення скульптур або інсталяцій в просторах обох міст – ми в Галле, а німецькі художники – в Запоріжжі?

В.В.: Саме так. Але війна ці плани зруйнувала. Ми, звісно, спочатку розгубилися – не тільки через неможливу логістику, а й розуміючи недоречність на той момент подібних інтервенцій. Втім, поспілкувавшись з партнером, вирішили «реконцептуалізувати» проєкт – мова мистецтва може бути не менш гучною за гармати. Тим більше що Dekabristen e.V. запропонували облаштувати резиденцію як прихисток для мисткинь з сім’ями. Представниця організації, архітекторка Тінатін Гургенідзе добре знає, що таке бути біженцем, її батьківщина теж постраждала від агресії, тож величезна підтримка з боку Тінатін була безцінною. Їй було важливо, щоби резидентки могли прийти до тями, подивитися, які є можливості для інтегрування в локальне культурне середовище. А в Галле, який називає себе «містом мистецтва», таких можливостей безліч. Починаючи з Burg Giebichenstein Kunsthochschule – університету мистецтв та дизайну, де вчаться студенти зі всього світу, і закінчуючи музеями, галереями, мистецькими альтернативними колективами.

Тут, до речі, народився Гендель, на його честь вже 100 років поспіль проводять музикальний фестиваль. Ми якраз потрапили на грандіозні святкування цієї річниці.

Ю.М.: Я знаю Тінатін Гургенідзе як засновницю Тбіліської архітектурної бієнале (TAB). Знайомі митці й архітектори з України брали участь в обох випусках – 2018-м і 2020-м. Зараз Тінатін активно підтримує урбаністичну лабораторію Metalab з Івано-Франківська, з реалізацію їхнього проєкту «КО-ХАТИ», що передбачає перетворення занедбаних будівель на затишне житло для переселенців.

В.В. Так, ми багато чого дізналися про її діяльність в рамках лекційної програми резиденції. До речі, цьогорічний випуск TAB під назвою «Що далі?» і темою темпоральності присвячений певною мірою проблемі біженців і житла для них. Українських учасників запрошували дуже активно. Зокрема, нам цікаві їхні практики співпраці архітекторів і митців, адже нас самих хвилює питання міжсекторальних колаборацій.

Ми відвідали в Burg Galerie при Університеті виставку «in relation to» випускників факультету скульптури, і наочно побачили, як далеко цей медіум відійшов від традиції. Отже, наші роздуми і експерименти абсолютно в тренді. Директорка галереї, доктор Юлія Ройтер, провела прекрасну екскурсію експозиціями, і запросила наших резиденток долучатися до спільних подій.

Ю.М.: А як взагалі в Галле ставляться до біженців? Які настрої?

В.В.: Всі, кого ми зустрічали, дуже привітні до нас, розуміють, через що ми зараз проходимо. Наша локальна координаторка, Марія Катрич, яка живе в Галле, розповіла, що з початком війни чимало городян вигребли все, що було вдома, і принесли до пунктів допомоги біженцям. Тут усюди українські прапори. Майже кожен культурний осередок організував активності для дітей і дорослих з України, в музеях, які для них безкоштовні, проводять спеціальні екскурсії українською, як, наприклад, в музеї Моріцбург, де експонується неймовірна колекція німецьких експресіоністів.

Звісно, не можна ігнорувати спроби деяких активістів задружити нас з «хорошимі рускіми», яких достатньо в Європі. Ми жорстко відмовлялися, знову і знову пояснюючи, чому це неможливо. Це теж важлива частина нашої присутності тут, хоча інколи хочеться кричати від люті. 8–9 травня всі чекали провокацій, але в Галле все відбулося достойно, не посміли триколорами махати. До речі, з початком війни наш партнер відмовив у пролонгації співпраці всім російським учасникам їхніх проєктів. Слова «солідарність з Україною» вони розуміють буквально.

Burg Giebichenstein Kunsthochschule заявляє про солідарність з Україною

Фото: Hochschulpressestelle

Burg Giebichenstein Kunsthochschule заявляє про солідарність з Україною

Загалом, Марія Катрич – наша провідниця усіма тутешніми мистецькими стежками, сповіщала нас про всі культурні події, допомагала налагодити корисні зв’язки. Наприклад, завдяки Марії, ми познайомилися з місцевим, дуже популярним медіа-артистом Mіke Okay, що з однодумцями працює з паблік-артом в студії на базі колишнього заводу з виробництва ламп. Вони зробили безліч арт-інтервенцій в Галле, Лейпцигу і Берліні. Він нас просвітив і з огляду на економічну ситуацію в культурному секторі, який дуже постраждав від пандемії, і в сенсі того, яких ідей потребує Галле сьогодні. Хоч місто щільно насичене скульптурами та муралами, нові медіа там ще тільки набувають популярності. Нашим резидентам було де розвернутися. Попри те, що більшості з них довелося занурюватися в контекст онлайн.

Ю.М. Отже, хто працював безпосередньо в Галле, а хто долучився онлайн?

В.В.: Марта Ващук з Києва і Анна Тарадіна з Харкова приїхали до Галле, а Вероніка Чередниченко (Херсон/Львів), Данило Галкін (Дніпро), Віталій Кохан (Харків), Даниїл Шуміхін (Київ) і Віталій Протосеня (Київ) долучилися онлайн. Ми отримали 7 абсолютно різних візій, але тема війни була наскрізною і це логічно. Зраз важко абстрагуватися від неї. З нами також була кураторка проєкту, Катерина Рай, яка наразі живе в Німеччині.

Ю.М.: Курувати такій складний проєкт, та й ще в такі часи – то велика відповідальність. Як вам працювалося з Катериною?

В.В.: Катя блискуче впоралося з відбором учасників резиденції. Це митці і мисткині з таким портфоліо і з таким рівнем працездатності, що ми не сумнівалися – вони запропонують грандіозні ідеї. Так і сталося. Але спершу треба було пропрацювати проєктні меседжі. Якщо коротко, ми відштовхнулися від концепції безпечного міста, яке зараз набуває нових сенсів. Якими будуть міста майбутнього, переживши тотальну або часткову руйнацію? Який внесок в розбудову публічних просторів можуть зробити митці? Як взагалі еволюціонує поняття безпеки в радикально небезпечні часи? Звісно, нам хотілося, щоби й вони додали свої бачення до нової концепції. Ми запитали наших резидентів, чому вони зголосилися залишитися в проєкті, і в їхніх відповідях досить щиро звучали зізнання про безсилість, яка охопила багатьох з них. Але жага до творення всупереч бажанню ворога знищити нас як націю допомогла їм це подолати. Почитати про їхні думки та концепції можна на нашій сторінці Facebook або в Instagram.

Ю.М. Щодо міста. Є старий респектабельний Галле, і є його сателіт – Галле-Нойштадт, збудований за часів НДР. Саме цей район потребує переосмислення?

В.В. Працювати можна з будь-яким урбаністичним контекстом. Але, дійсно, Галле-Нойштадт – проблемне місце. Після падіння Берлінської стіни молодь тікала звідти безперервно. Місцевій владі довелося поламати голову, як це припинити. І знову мистецтво стало у пригоді. Наш німецький консультант, архітектор Вінсент Зіммер, показав нам мурали в кварталі Freiraumgalerie (галерея вільного простору). Вони почали з’являтися тут у 2012 році, район був дуже маргінальним, тож вирішили почати з нього, запросивши стріт-артистів з різних країн. Сьогодні це величезна колекція муралів, що приваблюють туристів, тепер тут доволі розвинута інфраструктура. Те, що наша організація робила в Запоріжжі, теж залучаючи митців світового рівня, наприклад Мішу Тютюнника із Нью-Йорка.

Freiraumgalerie, Галле

Фото: ГО «Культпрожектор»

Freiraumgalerie, Галле

Ще один приклад – традиційна open air виставка в зеленій зоні Thüringer Bahnhof (колишній залізничний вокзал Тюрінгії). Під девізом «Квіти цілують солов’їв» (алюзія на строфи Гейне з «Книги пісень» «Щоб квіти довідались пишні, Як серце болить мені…») Художники з Галле, Ельзасу та Берліна розмістили на білбордах широкоформатні картини у співпраці з асоціацією «PLAKAT WAND KUNST» (мистецтво на білборді) з Карлсруе. Півміста прийшло на відкриття, музиканти робили сейшени, люди були у захваті. Так муніципальна влада робить мистецтво більш доступним для тих, хто не дуже охоче ходить до музеїв, або не має такої змоги.

Thüringer Bahnhof, Галле (2022)

Фото: ГО «Культпрожектор»

Thüringer Bahnhof, Галле (2022)

Ю.М. А можна трохи більше про німецьких колег?

В.В. Я вже згадала Вінсента Зіммера, який має бюро в Галле і Лейпцигу. Він також очолює групу архітекторів і урбаністів – «Колектив Плюс X», що фокусується на соціальних проєктах, використовуючи pop-up архітектуру. Вони разом з жителями маргіналізованих районів створюють тимчасові ігрові майданчики, амфітеатри для вистав, навіть мобільні піцерії… Особлива увага – дітям, які залучаються до всіх активностей.

Не дивно, що Вінсенту дуже сподобався проєкт «Дитячий набір «Блокпост» Віталія Кохана. Ідея народилася з «аналізу» складових блокпостів: мішків з піском, фундаментних блоків, автомобільних покришок… Кохан побачив в цьому ігровий момент. В нього вже була ідея різноманітних «ігрових майданчиків для дорослих» в містах. Війна мілітаризувала концепцію – автор пропонує набір з бетонних модулів різної форми, які могли б робити блокпости більш зручними. Перші ж гості презентації, яку ми провели в приміщенні Університету 9 червня, – видавець з маленькою донькою десь півтори години будували різні конструкції. Дитина була щаслива! Коли ми передивилися фотографії з презентації, вони найбільше потрапили до кадру. До речі, нам цей набір привезла з Києва на власній автівці волонтерка (ім’я не можемо оприлюднити), подолавши всі кордони за неймовірно короткий час. То було справжнє диво.

Вінсент вважає, що через ігровий підхід легше говорити про війну. Він і його колеги не можуть пробачити країні її нацистське минуле і навіть заявляють, що не будуть за неї воювати, якщо що. Україна вартує самопожертви, а Німеччина – ні.

Ю.M: Це почуття провини сьогодні дуже відчутно. Ми з тобою відвідали цьогорічну Берлінську бієнале, епічну ілюстрацію до історії руйнувань, спричинених колоніалізмом, патріархатом та жадібністю. І назва така промовиста – «Still Present!». Я читала в пресі, що бієнале вважається найжорсткішим політичним висловом за останні роки. Близько 70 художників показали свої проєкти на шести локаціях. Інсталяція «Вигнання – це важка праця» художниці турецького походження Ніл Ялтер відгукнулась боляче своєю жорсткою правдою. Мені здається, це теж аспект, дотичний до вашого проєкту…

«Вигнання – це важка праця», Ніл Ялтер, KW Institute for Contemporary Art, Берлін (2022)

«Вигнання – це важка праця», Ніл Ялтер, KW Institute for Contemporary Art, Берлін (2022)

В.В.: О, так! Мене найбільше вразив Музей Штазі. Ти нібито попадаєш в самісіньке серце тьми. Ці проєкти є взірцем того, як нам в майбутньому працювати з документованим насильством мовою мистецтва. Я тобі скажу, що майже усюди ми знаходимо «знаки». От і в берлінській Neue Nationalgalerie в холі на підлозі я побачила текстову інсталяцію американської художниці Барбари Крюгер «Please Cry». Це уривки з пабліків у соціальних мережах, з цитатами Оруелла та інших – про тоталітаризм, механізми придушення, маніпуляції з історією… Куди ще прозоріше на тлі сьогодення?

Проєкт Данила Галкіна «актуалізував» ці прозріння. Його концепція «Веселі мавпочки» присвячена «тихому» спротиву в окупованих містах, і, в першу чергу, Херсону, де рашисти врешті-решт задавили можливість відкритих протестів. В публічному просторі встановлюється мобільна інтерактивна скульптура. В її основі – плоска металізована пластина та датчики руху, які реагують звуками «бляшаного» барабану. Якщо хтось іде або стрибає по площині, де вона «вшита», з динаміків несеться барабанна дріб. Ця трохи фарсова подача підкреслює похмуру сюрреалістичність того, що відбувається.

Ю.М. Як херсонка, шалено підтримую. Я ходила на протести, бачила перші наслідки совкового ресентименту, всю цю некрофільску практику реставрації «леніних» і інших «брендових» маніфестацій окупаційної влади. Мені здається, такий несподіваний саундтрек, невідомо звідки, сильно попсував би нерви окупантам.

В.В.: Ми теж оцінили спосіб «знущання» над загарбниками. У Данила був ще один проєкт «Альтернативна історія архітектури Дніпропетровська». Власне, ми його і показали на презентації. Це дослідження, присвячене Євгену Яшунському, одному з архітекторів, який за радянських часів розробив чимало проєктів розбудови Дніпра в післявоєнний період. Галкін планує зробити на основі дослідження виставку-документ, з оприлюдненням архівних фотографій, креслень, ескізів. Вони увійдуть до книги «Альтернативна історія архітектури Дніпропетровська», разом з нереалізованими проєктами архітекторів, що анітрохи не здаються застарілими, настільки вони були авангардними для того часу. Ми вже починаємо говорити про відновлення наших міст після перемоги і такі проєкти є тригером для розмов, якою буде нова архітектура, що вона може наслідувати від талановитих візіонерів.

Проєкт «Альтернативна історія архітектури Дніпропетровська», Данило Галкін

Проєкт «Альтернативна історія архітектури Дніпропетровська», Данило Галкін

Про тяглість авангардних традицій в архітектурі – якоюсь мірою й проєкт скульптора Даниїла Шуміхіна «Храм У». Але він включає й момент впливу ідеології через архітектурні форми. Даниїл спирався на історію ЖИВСКУЛЬПТАРХа, об’єднання авангардних архітекторів 20-30 рр., на їхні ідеї так званого «Храму спілкування народу», які можна трактувати по-різному. Як зчитати їх правильно, уникаючи ідеологічних пасток? Даниїла здавна цікавить синтез архітектури, скульптури і графіки. Тему резиденції він розглядав як можливість експериментального підходу до візії міста майбутнього.

Ми провели з ним artist talk, де він розповідає і про ідею, і про власний метод.

Ю.М. Шуміхін, до речі, мій земляк, доволі часто «обігрує» в своїх практиках колону – багатошаровий архітектурний елемент скульптурної форми. Його проєкт «Колона» для конкурсу меморіальних проєктів пам’яті жертв трьох голодоморів в Мелітополі в 2021 р. посів перше місце і був би реалізований восени 2022-го, якби не війна. А чи були, власне, VR-проєкти?

В.В.: Ми отримали дві такі ідеї. «Вихід» Віталія Протосені транслює меседж про свободу через подолання різноманітних пасток. «Чорний ящик», що нагадує камеру обскуру, намагається приборкати промінь світла, видаючи себе за безпечне місце. Але той виривається на волю, розчиняючи темряву. Подібно до того, люди намагаються підкорити і знищити інших людей, заманюючи їх «звільненням від жахів реальності». А люди як потік енергії – долають всі пастки на шляху свободи. Це дуже ефектна і «геометрично» витончена інсталяція.

VR-проєкт «Тривога» Вероніки Чередниченко – це наша страшна «аудіореальність», котру авторка вирішила візуалізувати через скульптуру, що змінює колір при перших ознаках небезпеки.

Таке масштабне нагадування про необхідність бігти до укриття, якого не можна не помітити. Коли загроза щезне, інсталяція стане пам’ятником самій собі, мистецьким жестом минулого і попередженням для майбутнього.

Ю.М.: Які ідеї мають найвищий потенціал для реалізації?

В.В. Вони всі його мають. Втім, муніципальна влада Галле і відповідні департаменти скажуть останнє слово. Якщо говорити про максимальне наближення до локальних умов, то це ідеї Марти Ващук і Анни Тарадіної. Марта – скульпторка, яка працює з металом. Її проєкт «69» має глибоке філософське навантаження. Вона акцентувала руйнацію не тільки рукотворних речей, а й природи, землі, чорнозему, який годує людей по всьому світові. Все це взаємопов’язане. Все змушуємо нас переглядати концепцію безпечного місця, коли летять ракети і падають бомби на наші міста і села.

«69» став уособленням всього того, що мисткиня відчуває з початку війни. Це скульптура, яка створена з металевих ліній розміром 90 см, що складаються у 6 порожніх сходин. Ця порожнеча вбиває утилітарність, оскільки цими сходами неможна скористатися. Вони не працюють, так само, як не працює сучасна концепція безпеки. Водночас це про баланс матерії та порожнечі, 6 є символом матеріального світу, 9 – самопізнання Духу, який пізнає себе через Матерію, створюючи безліч форм. Та ці форми тимчасові, плинні, вічна тільки порожнеча. Довершеність форми, що створила Марта, вражає. Безумно, скульптура стала би атракційним арт-об’єктом.

Аня Тарадіна зацікавилася оборонними конструкціями типу протитанкових «їжаків», надихнувшись їхньою збалансованістю. Вони мають форму правильного октаедра, і це означає, що в будь-якому положенні є три точки, на яких така конструкція стоїть, і три точки (шипи, стержні), які гальмують рух військової техніки. Анна подивилася них, як на абстрактну скульптурну форму, і розробила «прототипи» за принципом ресайклінгу, з вторинної сировини. Так народився проєкт «Іскри».

На виставці ці об’єкти виглядали як настільні скульптури, які можуть бути масштабованими до вуличної репрезентації і стати яскравим паблік-артом. Якщо є задача створити меморіал, вони прекрасно впораються й з комеморативною функцією.

«Іскри», Анна Тарадіна, Burg Giebichenstein Kunsthochschule Halle, Campus Design, Галле (2022)

Фото: ГО «Культпрожектор»

«Іскри», Анна Тарадіна, Burg Giebichenstein Kunsthochschule Halle, Campus Design, Галле (2022)

Ю.М. Погоджуюсь, що ці «метаморфози» естетики і функції – від демілітаризації до комеморації – легко адаптувати до паблік-спейсів деінде.

В.В.: Так, ми б хотіли в майбутньому реалізувати проєкти резидентів і в Запоріжжі. В цьому випадку меморіальний формат «Іскор», мабуть, переміг би, адже вочевидь з’явиться потреба в мистецьких формах публічного вшанування героїв і жертв війни.

Через «Митець і місто» ми протягнули ниточку між двома містами і ми горді тим, що показали, наскільки інтелектуальним і професійним є сучасне українське мистецтво. Представники мистецької і освітньої спільноти Галле і Берліну, що були запрошені до презентації, щиро вітали нас з результатами резиденції і запрошували колаборувати з локальними інституціями.

Наразі ми продовжуємо досліджувати безкінечний як космос культурно-історичний контекст Галле. Віримо, що вже зовсім скоро зможемо запросити німецьких колег до Запоріжжя для відповідних досліджень.

Учасники/-ці резиденції:

Марта Ващук (Київ), Анна Тарадіна (Харків) – офлайн.

Вероніка Чередниченко (Херсон/Львів), Данило Галкін (Дніпро), Віталій Кохан (Харків), Даниїл Шуміхін (Київ), Віталій Протосеня (Київ) – онлайн.

Кураторка – Катерина Рай.

Проєкт реалізований ГО «Культпрожектор» та Запорізьким обласним центром молоді в партнерстві з Dekabristen e.V. (Німеччина), за фінансової підтримки House of Europe.


Джерело: Митець і місто: нова концепція безпеки

Вас може зацікавити